Екстра 6 (2)

Вже кілька днів, як панна Тереза зникла. Я перевернув кожен камінчик в Магнолії. Її ніде немає. Хлопа, з яким вона возилася, теж немає, мовби під землю зник. У храмі купа сторожі. Кажуть, що шукають місцевого кардинала через недавній випадок з драконом. Без сумніву це все пов'язане зі зникненням моєї господарки. Я розпитав кожного щура-храмовника – ніхто й гадки не має, що відбувається.

– Чортівня! – вдаряю якусь пляшку на дорозі.

Пляшка котиться, поки не наштовхується на дороге взуття якоїсь аристократки. Молода панна визирає до мене з-під білої парасолі, усміхається, підіймає пляшку та викидає її в смітник.

Заждіть-но, я її знаю.

– Вибачте, це випадково...

– Нічого, не турбуйтеся. Сьогодні дуже жаркий день. Не пам'ятаю, коли в Магнолії востаннє була така висока температура. Вам, певне, важко у вашому спорядженні. Не хочете присісти?

Присісти? Вона натякає на місце біля неї. Не можу дозволити собі перепочинок, але я однаково не знаю, що мені робити та й відмовляти аристократці...

– Дякую, панно Лінда.

Ми сидимо мовчки. Подруга панни Терези дивиться на пекарню через дорогу, де місцевий пекар робить пончики, що дуже подобалися їй... Юнак припиняє місити тісто, дивиться на нас, махає рукою. Лінда ніяково відвертається і тільки потім легко махає рукою у відповідь.

А! Вони знайомі. Можливо, там є щось більше, але не думаю, що аристократка може дозволити собі стосунки з якимось простим пекарем. 

Та й нащо він їй? Що він може запропонувати? Приносити щодня у ліжко хліб? Сміх та й годі. Таким як він ніколи не зрівнятися з такими як панна Лінда.

– Ви ж охоронець Терези, так? – раптово запитує вона.

– Так. Дивно, що панні запам'ятали.

– До цього вона ніколи не погоджувалася на власну охорону. Знаючи барона Родрігеза, ця тема завжди була для них наріжним каменем. Однак, одного дня Тереза сама запропонувала когось на цю посаду! Я була тоді сильно здивована. Ви, певне, дуже вправні в тому що робите, навіть якщо змогли заслужити на її довіру.

Я не знав половину сказаних нею слів, але це не завадило зрозуміти загальний сенс. Заслужив на її довіру, так?

– І все заради чого... Я так і не зміг порятувати її жодного разу. Тепер панна Тереза зникла... Який з мене охоронець. Не вживайте цього слова, панно, будь ласка.

Пекар через дорогу продовжив свою роботу, як ми розмовляли. Он він вже витяг свіжу випічку, запах якої дійшов навіть сюди. Інколи юнак зиркав на панну біля мене, а та усміхалася у відповідь. 

Ось як виглядає закоханість? І їй не гидко..? Не турбує різниця в статусі? Можливо, від цього хлопчини більше користі, ніж від мене. Він бодай може запропонувати хліб у ліжко, а я що? Я не зміг вберегти єдину людину, яку...

– Ви помиляєтеся. Вже те, що ви були поряд з Терезою – чимала допомога. Інколи достатньо просто стояти поруч. Тим паче для Терези, яка до цього рідко виходила на люди. Можливо, вона й сама цього не помічала, але поряд з вами, Тереза ставала впевненішою в собі. 

Я замовк.

Юний пекар навпроти вийшов на зовні з пакунком. Він, певне, прямує сюди, тож мені краще піти геть, щоб не заважати.

– До того ж, – наостанок додала панна Лінда, вона продовжила пошепки: – Тереза скоро прийде. Нікому не кажіть, але в моєму роді були ворожбити і я можу інколи відчувати, куди завтра подує вітер.

– Панна Тереза ж не вітер, – насилу всміхнувся я.

– Ха-ха, можливо і ні! – її погляд на миттєвість поважчав. – Йдіть до південної стіни Магнолії.

Я швидко зник у юрбі пішоходів, коли до неї підійшов молодик з пакунком і сів поряд. Вони почали разом їсти пончики та воркотати про щось своє.

Моя ж дорога лежала до південної стіни. Панно Терезо, навіть якщо я вам не потрібен і ви вільно можете постояти за себе – прошу, дозвольте нам зустрітися бодай ще один раз.

Адже, я ваш – охоронець і помру як властиво лицарям – захищаючи своїх господарів.

Я – ваш охоронець і в мене немає мрії, хіба невеличке бажання якось скоштувати з вами пончиків улітку на лавці.

Я – ваш охоронець і ви єдина людина, за яку я ладен померти.

Я – ваш охоронець, син перевертня собаки та чарівниці-рабині, Гілберт або ж, як ви інколи мене кличете, Гіл.