28 (2)

Я розпочала довгу розповідь про стан речей у Магнолії. Про стіну, про дракона, про  жрицю… Цирцея і оком не повела, наче їй і до цього це було відомо. Можливо, вона і справді знала це без моїх пояснень.

Поки я говорила, Лілея з Мімозою задрімали, а згодом і геть заснули.

Завершивши розповідь, я простягнула сувій зі словами:

– Пан Вествуд послав мене по це закляття до храму жриці. На його думку, воно може допомогти мені покращити мої здібності. Коли я поверталася назад, він застрибнув до карети і розповів, що жриця викрила наші плани, що його тепер переслідують. До цього всього, я ще й загубила його підвіску…

– Артефакт уробороса? – легко запитала Цирцея, наче ми розмовляли до цього про погоду та новинки у моді.

– Так… – я зніяковіло відвела погляд. – Без нього жриця легко може взнати справжню натуру носія, тому-

– Дурень, – швидко випалила Цирцея, незадоволено скривившись. Як у неї різко змінюється настрій. – Як був дурнем, так і залишився.

– Ви про Вествуда?

– А про кого ще?! Як чіплявся за цю дешеву підвіску в дитинстві, так і помре з нею, їй-богу! Артефакт, звісно ж, ховає натуру, але невже він справді думав, що для Розочки це надто велика перешкода? Вона навіть дракона не сильно охороняла в тій затхлій печері, наче спеціально хотіла, щоб його знайшли. Закладаюся, те, що ти з ним зустрілася і навіть те, що ви об’єдналися з Вествудом – все згідно плану Розочки.

Що вона… Бути того не може….

– Але артефакт справді ховав його ельфійські ознаки!

– Я й не заперечую, – ліниво позіхнула відьма. Вона з мене знущається! – Справа не в цьому, а в тому, яке значення Йонас надає кулону уробороса. Він вважає його за свій щасливий амулет. Начебто тільки завдяки цій дешевій підвісці зміг пережити пожежу…

Під кінець промови Цирцея притихла, вона тужливо подивилася на квіти в садку. Мені навіть було незручно розпитувати, хоч і набралося в мене питань чимало.

– Ви хочете сказати, що артефакт не такий вже цінний?

– Вже кілька хвилин тобі це повторюю. Ти не надто кмітлива, – уїдливо посміхнулася жінка. – Інколи ми надаємо певним речам регалій, яких вони не вартують. Ельфійське хлопчисько так довго живе через свій розум та через те, чого я його навчила, а не через якийсь артефакт. 

В цю мить відьма прозвучала як досить мудра жінка. Я навіть не помітила, як почала прислухатися до кожного її слова. І справді, живе кілька сотень років як-не-як.

Цирцея помітила мій захват, але не надала йому жодного значення, наче не вперше таке трапляється. Вона продовжила монотонно пояснювати мені:

– Жодних сумнівів, що Йонас з легкістю міг вийти з тої ситуації, якби не покладав стільки надії на якусь прикрасу. Тепер цей дурень змушений переховуватися у дворах серед безхатченків, а єдина його надія – якесь недолуге дівчисько, яке навіть силами своїми володіти нормально не може.

– Перепро-

– Що найбільше лякає – це все частина плану Розочки.

– Я думаю, ви перебільшуєте. Жриця, можливо, і сильна, розумна та далекоглядна, але не настільки.

Не могла ж вона передбачити моє переродження. Не могла ж..?

– Сподіваємося, що ти маєш рацію. Я допоможу тобі та зроблю те, про що просив Йонас. Однак, не сподівайся, що це сильно допоможе в боротьбі з Розочкою.

– Дякую, – видала я, не в силах сперечатися з відьмою. За сьогодні стільки всього трапилося, що голова пухне від кількості проблем та інформації.

Вечоріло. Сонце ховалося за пагорбами.

– Ходімо, я покажу твою кімнату. – Цирцея втомлено підвелася з місця. – За внучок не переживай, я вкладу їх спати у м’якеньке ліжко за допомогою магії.

***

Останні дні були такими напруженими… Здавалося, що тільки-но я зайду у виділену мені кімнату, то одразу засну. Але важкі думки про все, що коїться, переживання за батька, цікавість про те, що зараз відбувається в Магнолії не давали мені цього зробити. 

Вигляд за вікном манив мене.

Магічні вогники освітлювали сад, невеличке поле посаджених квітів виглядало неймовірно у нічній пітьмі з приглушеним мерехтінням. Квіти мали різнокольорові пелюстки, що ось-ось мали згорнутися в бутон, а потім знову розкритися на світанку. 

Здається я вже чула про них… 

“Кожна квітка може бути різного кольору, все залежить від сонця, ґрунту, води і як про них піклуються. За легендою, яку мені розповів помічник кардинала, квітка посаджена із любов'ю буде мати різнокольорові пелюстки.” 

Точно… Про це розповідав мені Луціано…

Ця відьма Цирцея таки здібна на кохання, навіть якщо це проявляється до квітів. 

Сестрички сказали, що його забрав безсмертний дракон на навчання. Цікаво, що він зараз робить…