27 (2)

Холодно. Вода бурхливим потоком стікає по всьому тілу. Я сиджу під водоспадом з крижаною водою вже дуже довго. Ще й в позі від якої затекло все тіло. 

Бісів дракон наказав мені тут сидіти, поки я не вгамуюся. Впевнений, він просто так хотів позбутися мене на якомога довший період. Якщо я ворохнусь, або щось скажу, то він подовжує мій час тут на ще один день. Поверніть мені Інсена з його повчанням та квітами! Принаймні, він не був таким суворим.

Втім, я зовсім не розумію, коли проходить день. Тут якось дивно, час не відчувається. Немає сонця, немає місяця, за якими можна орієнтуватися. Час ніби тече крізь пальці та одночасно йде повільно наче черепаха. 

Дивно, що я не відчуваю голоду. Навіть коли роками сидів в печері, без їжі живіт постійно розривало від болю. Я звик до цього почуття, але тут його не було.

Я сиджу з заплющеними очима і намагаюся ні про що не думати, але вдається це не завжди. Це вже моє третє випробування. 

***

Спочатку я стояв біля дерева на якому було кілька вуликів бджіл. Дивне видовище, посеред білого пустища росло одне єдине дерево. 

– Стій смирно, ворохнешся і я добавлю ще кілька вуликів, – сказав малий дракон, вдарив хвостом по дереву і зник. 

Сотні бджіл бачили в мені загрозу, почали жалити, було дуже боляче. Як тільки я хотів відігнати їх руками, з'явився дракон. 

– Я ж тобі казав, жодних рухів… – з нудьгою в голосі повторив він. – Тримай ще, поки не виконаєш, що я сказав…

Він зник і ще з кількох новостворених вуликів почали вилітати бджоли. Я намагався не зважати на біль, але часом це було неможливо. Тоді з’являвся дракон і все починалося спочатку. 

Я думав, що від їх укусів по всьому тілу будуть рани, але їх не було. Тільки біль. 

Все припинилося, коли останні бджоли вжалили і заспокоїлися. Тоді прийшов ящір і дав мені трохи часу на відпочинок. 

Я заснув, не маючи в голові жодних думок. 

***

Друге завдання було безболісним. Він дав мені тисячі книжок, листок з буквами і один раз сказав як вони читаються. Я не запам’ятав всіх одразу, але прийшлося здогадуватися, що то за буква, щоб прочитати то все. 

Коли я прочитав всі, він з’явився і почав опитувати по кожній книзі. На третій неправильній відповіді, сказав, що я безнадійний і маю прочитати все наново, поки не запам’ятаю.

На запитання чому він не може питати після кожної прочитаної книги, а не після всієї тисячі, відповів, що не хоче, тому що потрібно багато сил витрачати. 

Після чотирьох прочитань в мене вийшло відповісти на все правильно. І знову мені дали відпочити не надовго. Я просто ліг біля всіх книжок і заснув міцним сном. 

***

– Як ти справляєшся, малий..? – це була провокація, я точно знаю. 

Якщо відповім, він продовжить мій час тут. Вже одного разу він так зробив. 

– Все, закінчуй тут, ти пройшов це випробування… – не реагую.

Роблю вигляд, що зовсім його не чую, що єдине що мене цікавить зараз це нічого. 

– Молодець, все правильно робиш. Хоча це тільки забирає мій час… – знову він про це.

Хоча він мій єдиний, якщо можна так сказати, родич, але дракон вже набрид мені.

– В тебе буде ще одне завдання після цього і тоді ти можеш вийти у світ. – Я все ще сидів під водоспадом, не рухаючись. – Тоді я нарешті зможу відпочивати…Виходи вже звідти, іди й відпочивай…

Отримавши дозвіл, я вийшов на сухе місце, висушив тіло внутрішнім вогнем і ліг прямо поряд з драконом. 

– Я прийду пізніше… – з цими словами він зник, як завжди. 

Я не можу сказати, що тренування проходили погано, вони дали мені внутрішнього спокою і ясність розуму. Я більше не почувався дитиною, або ж тим хто буде бігати за метеликом, тому що він гарний.

Хочу вже повернутися назад, до друзів, знайомих, до Терези…

Впевнений, вона здивується, коли побачить мене. Цікаво, що зараз робить Тереза… 

З цими думками я провалився в черговий сон. 

 

Щоб не пропускати моїх публікацій у блозі щодо графіку оновлень, новинок та решту цікавинок стосовно сюжету й майбутніх книг, підпишіться на мою сторінку, натиснувши на кнопку в шапці профілю.