26 (2)

Біля храму кардинала Вествуда я була вже за пів години. Кучер по моєму проханні гнав наче навіжений, та потім мені ще й подякував. Побачивши моє здивування, пояснив, що давно хотів таке зробити. 

Плащ я вирішила не знімати. Після слів кардинала, впевнена, що жриця тепер мене шукає. Обачність ніколи не буде зайвою. До головного входу карета не під’їхала, зупинилася неподалік, але так, щоб ніхто не бачив карети. 

Визирнула з-за кутка, біля храму стояло купа стражі, як із головного храму, так і королівської. Вествуд був правий. Верховна постаралася. Що ж, робити більше нічого, потрібно йти туди, тільки так я зможу переміститися до відьми. 

Піду до кабінету Вествуда, можливо, Лілея та Мімоза будуть там. Хоча… Певно, вони ховаються в іншому місці, якщо кардинал за них так переживає. А ось про Інсена він нічого не говорив.

Тоді буду шукати спершу його, по його поведінці та ставленню до дракона, можу впевнено сказати – він непогана людина. Можливо, це самовпевнено, але мені хочеться в це вірити.

Підходжу до входу храму, каптур натягнула якомога нижче, але так, щоб бачити куди йду.

– Стій. – Дідько! Стража звернулася до мене. – Ти тут працюєш? 

– Це не робота, пане. Я всього лише служу Всемилостивому, – тихо відповіла їм. 

– Хм. Добре, проходи. – Вони впустили мене, дякую Інсену, що розповів мені як відповідати на такі запитання. Недарма він катував мене своїми кількагодинними лекціями. 

Добре, я пробралася всередину, можна сказати частину завдання виконано. Тепер потрібно знайти хоч когось з приближених до кардинала. Головне – не заблукати. 

Чи то від страху, або ж від паніки, та я йшла до кабінету Вествуда без жодних проблем, тіло рухалося мов саме по собі і повертало в потрібний коридор автоматично. 

До моєї цілі залишалося ще десь два повороти, коли я почула кроки. Дві, ні, три людини. Йдуть до мене. Припідняла голову, щоб могла бачити хто ті люди, але, на моє здивування, один з них був моїм знайомим.

Інсен. Та з обох його сторін вартові храму. Погано. Питати його зараз це те саме, що викрити себе. Хоча є й інший варіант.

– Хвала Всемилостивому, – привіталася з ними так, як чула в храмі верховної. – Пане Інсене, всі справи на сьогодні виконані, чи є ще якісь завдання на сьогодні? Чи не варто провести блудних дітей до просвітлення? – завуальовано запитала про розташування сестричок.

Помічник кардинала впізнав мій голос та зовсім не видав своє здивування моїм нарядом.

– Так, храмовнице. Але перед цим віднесіть ці сувої до архіву. – Гадки не маю, звідки він їх дістав, але Інсен простягну три сувої. – Нехай Всемилостивий просвятить вас. – Кивнув і пішов далі, а вартові за ним. Схоже, вони нічого не запідозрили. 

Між сувоями був маленький листок, який випав, коли я хотіла перехопити їх зручніше. “Сестри в архіві. Скажіть старцю Рему налити вам чашку чаю, він все зрозуміє”. Це все звісно чудово, але як мені тут знайти архів? 

*** 

Мені вдалося виловити служителя храму, який з неприязню, але все ж сказав, де мені знайти архів. Не раз я проходила повз стражу, тільки кивала їм головою в знак привітання і йшла далі, сподіваючись, що не наживу собі проблем. 

В архіві було порожньо, на перший погляд. Він був меншим ніж у головному храмі разів в десять. Поки я там блукала, побачила в темному кутку свічку, що горіла. Вирішила йти до неї.

Свічка горіла на столі за яким сидів старий чоловік. Він спав, або ж просто сидів із заплющеними очима. 

– Перепрошую, – я легко постукала по столу. 

– А, так-так, – він здригнувся, таки спав. – Чим я можу вам допомогти? 

– Налийте мені чаю, – сказала те, що було написано в записці. 

– Ааа, добре люба, ходи за мною. – Старець встав і повів мене в непримітну кімнату за столом. – Проходь, а я тут посиджу.

– Дякую, пане. – Він дав мені в руки свічку, забрав сувої і я зайшла в кімнату.

Тінь від свічки на стіні вказала мені на двох дівчаток, що забилися в куток. В руках у них був згорнутий папір. 

– Лілеє, Мімозо… Це я, Тереза.

Вони подивилися на мене, але так дивно. Сумно, перелякано, стурбовано… І було ще щось в їхньому погляді, що я ніяк не могла визначити. 

– Мене послав сюди кардинал. Сувій з переміщенням у вас? – Мімоза кивнула. – Тоді давайте, дівчатка, робіть що потрібно, нам час забиратися звідси. 

Вони кивнули одночасно. Розгорнули сувій і жестами показали, щоб я взяла їх за руки. 

Сестри почали читати ельфійською, але не тією, що я чула на сповідях в храмі. Наші тіла почали світитися ледь помітним сяйвом, свічка погасла і під нами наче провалилася земля.

Відчуття вільного падіння, мій крик та темрява…