26 (1)

– Пані Терезо! – прокричав мені в обличчя кардинал Вествуд. 

Він просто таки влетів в мою карету на ходу! Певно, того кучер і здійняв ґвалт. Ну, звісно, хто колись бачив ельфа, його каптур злетів, та ще й такого, що застрибує в карету на ходу.

– О, Всемилостивий! Кардинале! Що трапилося? – в мене ледь серце не вистрибнуло від страху. 

– Багато чого трапилося! – він заліз до мене в карету і поправив волосся, яке більше зараз нагадувало вороняче гніздо. – Де кулон? – з жахом на обличчі запитав він.

Кулон? Я хотіла намацати під плащем ту підвіску, що дав мені Вествуд, але її справді не було. Як він міг зникнути? Я ж наче не бігала і по дорозі до архіву він був на мені…

– Я… Я не знаю… Він точно був на мені, я його не знімала! – перейшла на крик від неконтрольованих емоцій.

– Дідько! – кардинал скуйовдив волосся, яке тільки-но поправив. – Ви зустрілися з верховною жрицею, беззаперечно. Тепер вона точно знає про ваші здібності. Чортів дракон!

В пам’яті виплив спогад про те, як наші карети роз’їхалися. То ось чому було то зловісне відчуття. Заждіть-но, до чого тут дракон?

– Щось трапилося з Луціано?

– Трапилося… – неоднозначно скривився він. – Дехто бачив дракона, що вночі літав біля мого храму. Не хочете нічого мені розповісти, пані Терезо?

Я відвела погляд. Це те, про що мені розповідала принцеса Антуанетта. Що ж, очевидно, що люди не могли не помітити Луціано в його всій красі. Вествуд роздратовано зітхнув, але вирішив не зосереджуватися на цій темі:

– Тоді залишається тільки один вихід. Пані Терезо, слухайте уважно. – Він подивився мені прямісінько в очі. – Зараз ви повинні йти до відьми на ймення Цирцея. Вона допоможе вам розшифрувати сувій і відкрити ваші здібності. Візьміть із собою Лілею та Мімозу. Якщо їх знайде жриця, я власноручно відірву вам голову. Пам’ятайте, ви за них відповідаєте ціною свого життя.

Що? Я звісно знала, що сестри важливі для Вествуда, але щоб до такої міри… Ну добре.

– Я зрозуміла. – Кивнула головою в підтвердження своїх слів. 

– Я змушений тікати, – швидко продовжив ельф. – Поки вас не було, жриця встигла навідатися в мій храм через “проблему з драконом”, про яку вже кожна собака в Магнолії знає. Кулон був у вас, тож мені довелося уникнути зустрічі. “Кардинал втік, коли жриця прийшла на перевірку після чуток про так званого дракона”, – ось що скоро буде повторювати кожна друга пліткарка в Магнолії . У жриці тепер всі карти на руках, щоб позбутися від мене. 

– Але ж…

– Жодних “але”. В нас немає на них часу. Зараз у вас одна задача. Бігти до відьми, там жриця вас не дістане. З вашим рівнем сили верховна вб’є вас одним пальцем. Тому слухайте і робіть все як я сказав. За батька не хвилюйтеся, я йому відправив лист, що ви будете на навчанні. Жриця не зможе йому нашкодити через його високий статус в королівстві.

Хоча б за це переживати не потрібно. 

– Ви точно впевнені за безпеку мого батька? – перепитала я, звісно мені хотілося вірити йому, але завжди є “але”, тим паче у випадку з Вествудом.

Спогади про те, як жриця розповідала, що його вбили, різали серце. Кардиналу хотілося вірити, але не вдавалося. Жриця набагато більш підступніша, ніж від думав. 

Я побачила по його виразу обличчя, що він сам сумнувіється в своїх словах. 

– Зрозуміло. Тоді ви також відповідаєте головою за життя барона Родрігеза. Ми на рівних умовах. Життя сестер буде на мені, життя мого тата – на вас. Ми в однакових умовах.

Йому це явно не сподобалося, але на моє щастя, у нього не було іншого вибору. 

– Тц… Домовилися, – напевно, він недооцінював мене, вважав дурепою. Але тепер йому нікуди діватись. – Тоді зараз їдьте до храму, знайдіть сестер. У них сувій телепортації. Тільки вони можуть його прочитати правильно. А тепер мені час йти.

– Стійте! Де Луціано? – згадала про головне надто пізно.

– Сестри розкажуть.

Кардинал вистрибнув з карети так само неочікувано, як і застрибнув. Ніби його тут не було і це все мені примарилося.

Все, як завжди, пішло не згідно плану…