25 (2)

По лісу їде карета. Вона несеться, розганяючи всіх тварин і взагалі живих створінь. Звірі бояться енергії, що вирує в кареті. Вона випромінює зло, смерть. 

Карета червоного, ніби кров, кольору їхала поміж зелені лісу, мовби передвісник кінця. Прикрашена золотими візерунками храму, які можуть дозволити собі лише одиниці в цьому світі. 

Всередині сиділа жінка в червоному плащі з каптуром і золотою маскою на все обличчя. Вона вдивлялася у вікно і постукувала пальцем по кареті, відчуваючи себе наче не на своєму місці. 

Мить – вона спокійна. Заїхала на свою територію, у власноруч зроблений бар’єр, що не пропускав магію. 

– Хм..? – тихо промовила. – Невже в моєму храмі завелися щури? 

Жінка засміялася. 

– Тоді час виходити на полювання!

Карета їхала далі і тільки Всемилостивий міг знати, що задумала ця особа. 

***

– Я знайшла! – від щастя вигукнула, але швидко прикрила рот руками, боячись привернути увагу інших людей.

Хвала Всемилостивому, недовго довелося шукати цей сувій. Він був найбільш припорошений, закинутий в кутку, наче нікому нецікавий. Та на ньому були саме ті символи, які мені потрібні. Інсен викарбував їх в моїй пам’яті своїми кількагодинними лекціями. Тепер потрібно вшиватися, верховна жриця може бути вже зовсім поруч!

– Молодець, що знайшла його, Терезо. – Принцеса Антуанетта якось занадто задоволено посміхалася, це не давало мені спокою. – Тоді час йти? – поцікавилася вона. 

– А, так… Потрібно вже забиратися, – натягнула каптур настільки, наскільки це можливо і служниця принцеси Джозефіна відчинила перед нами двері. 

– Йдемо помалу, ти – попереду, наче мій супровід. Дорогу я буду підказувати, – тихо промовила принцеса і підштовхнула мене наперед. – Коли вийдемо з храму, сядеш в свою карету і поїдеш, якщо будуть проблеми, я тобі допоможу. Запам’ятай, ти тепер – моя боржниця, Терезо, – ці слова пролунали як погроза, але вона тільки мило посміхнулася, як сказала це.

Боржниця принцеси. Звучить навіть непогано. Що може попросити королівська особа, звісно тільки Всемилостивий знає. Ну нічого, буду вирішувати проблеми, як вони будуть виникати. Якщо я доживу до того моменту, щоб відплатити Антуанетті. 

Поки ми йшли, нічого суттєвого не трапилося. Час від часу за спиною я чула “направо” та “наліво”. Принцеса казала, що вона часто відвідувала цей храм ще з самого дитинства. Не дивно, що вона запам’ятала всі ці заплутані коридори. 

Здалеку виднілося сонячне світло. Воно було таким бажаним, що здавалося, начебто я скину всі кайдани страху, коли дійду до нього. Але поки я не вийшла за територію храму верховної, я все ще в небезпеці. 

– Ось і все. – Ми підійшли до моєї карети. – Зараз їдь, не затримуйся тут. Ще зустрінемося, люба Терезочко.

Її ясновельможність посміхнулася мені і, тільки-но я сіла на місце, вона помахала мені рукою на прощання.

Потрібно буде обов’язково їй віддячити. Сподіваюся, вона не захоче в оплату щось неможливе.

На території храму мене все не покидало відчуття тривоги. Найбільшим воно було, коли повз мою карету проїхала інша, червона, лякаюча карета. На вікнах у мене були штори, але через маленьку щілину я побачила її. 

Верховна жриця дивилася наче крізь стіни і бачила мою душу. Наче вона знала хто в ній їде, хоча це неможливо. 

Жриця проїхала далі, не змінюючи курсу, тому я видихнула і постукала кучеру, щоб той  пришвидшився.

За лічені хвилини я виїхала за територію зловісного храму і нарешті змогла вдихнути повітря на повні груди.

Почулися гучні звуки, кучер закричав і двері моєї карти відчинилися…