25 (1)

Це було дуже неочікувано. Чому принцеса Антуанетта допомагає мені? Як взагалі вона мене впізнала? Що вона попросить за свою допомогу? Як завжди, питань багато, а відповідей немає.

Я вже дійсно починаю звикати до такого безвихідного життя. Ніби все погано, потім все нормально, знову і знову все повторюється. Але я не буду складати руки і жалітися на погане життя, ні. Я буду вперто чіплятися за життя будь-якими методами і ніхто не зможе стати мені на шляху!

Принцеса йшла попереду, за нею її служниця Джозефіна і я завершувала цю процесію. Колись я любила тишу. Вона допомогала зосередитись на книгах, поринути у фантастичні світи вигаданих історій. Та тільки тепер я її ненавиджу. Тиша нагнітає, змушує поринути тільки в погані думки та розмисли, що ще такого поганого може трапитися. 

Ось і зараз тиша тиснула, неначе тяжкий камінь. Не знаю, скільки часу пройшло, п’ять хвилин, десть або година. Але ми нарешті дійшли до великих червоних дверей/ Можливо, це архів. 

– Ну що, храмовниця Терезочка, ми прийшли до так бажаного тобою архіву. Сподіваюся, там ти мені розповіси всі деталі твого незрозумілого, божевільного, але, на мою думку, веселого плану.

– А, так-так, звісно, ваша ясновельможність, – затримавшись з відповіддю все ж сказала їй.

Джозефіна розпахнула двері, вони здавалися важкими, непохитними, але вона зробила це з легкістю. З легким скрипом нам відкрився портал в книжковий всесвіт. 

Книги, сувої і багато різних папірців лежало куди оком не кинь. Була б моя воля, я би залишилася тут жити. Тут ж стільки всього цікавого може бути! Але не цього разу. Мені потрібен тільки один сувій, що зможе допомогти розкрити потенціал моєї здібності.

Двері за нами зачинилися. Моє завдання знайти один старий сувій серед цих десятків тисяч. Паскудний Вествуд, щоб його.

– Ну, то й що? – Принцеса дивилася на мене пильно і поставила руки в боки.

– Ви ж знаєте, що кардинал Вествуд та верховна жриця в поганих стосунках? – вона кивнула. – Так ось, Кардиналу терміново потрібен один сувій, для проведення прощі, але жриця не дає йому його взяти. Певно, у них є якісь старі образи. Тому мене і відправили сюди, маю один борг перед Вествудом. 

Антуанетта задумалась. Вона подивилась на свою служницю, між ними минула ніби німа розмова. 

– Здається мені, що ти щось недомовляєш… Але без різниці. Мені було весело, цього вистачить. А зараз, давай, шукай свій сувій, ми зачекаємо. – І вони відійшли кудись в сторону. 

Пронесло. Якби принцеса запідозрила мене в якомусь злочині, моя смерть була б ще швидшою ніж в минулому. Все добре, Терезо. Потрібно шукати цей бісів сувій. 

***

Тереза Родрігез, вона ніколи не перестає мене дивувати. А її кулон… Якби мене не тягнуло до нього, я б ніколи не впізнала в бідній храмовниці, яку сварять, Терезу. Якби вона не була така весела, я б ніколи їй не допомогла. Але зрештою вона має річ, яку я маю забрати собі.

Та ще й ця історія з сувоєм. Я не заперечую, що Тереза може мати борг перед кардиналом, але вона точно не розповіла найголовніші аспекти. Ну нічого, я ще це дізнаюся згодом. 

Поки вона шукала незрозумілий сувій, ми з Джозефіною стояли в стороні. Спершу я думала віддати наказ, щоб Джозі забрала його, але моя незрозуміла тяга не дозволяє мені, щоб його торкався хтось інший. Що ж це таке..?

– Якщо в мене не вийде зробити це непомітно, відключи її. – Cлужниця кивнула, чітко зрозумівши мій наказ.

Справа ніби й проста, але й складна водночас. Непомітно зняти кулон не кожен, для цього потрібно бути майстром. Але спробувати варто.

Тереза занадто зосередилась на пошуках. Здавалося, вона нічого навколо не помічає. Вона сиділа навшпиньках, чим сильно полегшила мою задачу. 

Легкий рух рукою, клац і готово. Вибач, люба Тереза, хоч він тобі і дорогий, але мене він надто сильно цікавить. Можливо, колись віддам, а може і ні, хаха.