24 (2)

Вдалечині почулися голоси, тож я на вірному шляху. Тільки згодом мені прийшло до голови, що потрібно було запитати у дівчини, де знаходиться архів, проте вже пізно картати себе.

Я сховалася за кутом і легенько визирнула, щоб перевірити обстановку. Четверо жінок, судячи з голосів. Двоє з них були в накидках темнішого відтінку ніж інші, інші двоє – в звичних мені. Можливо, таким чином в них позначається ієрархія, не знаю.

Хоча, судячи з того, що одні вичитували других, так і є. Вони говорили щось про прибирання та невиконані терміни, погрожували покаранням. Дуже цікаво, звісно, але мені потрібно діяти, часу зовсім мало, ніхто не знає, як швидко повернеться верховна жриця. 

Та тільки їх там багато, сьогодні я вже використовувала здібність, не знаю, чи вийде її застосувати ще раз. Це занадто ризиковано… Буду діяти інакше.

– Вибачте, шановні храмовниці, – я з великим острахом підійшла до них, та з усіх сил намагалася не видати своє нервування в голосі. – Я ще не вивчила побудову храму, заблудилася, а мене відправили до архівів. 

Всі чотири голови повернулися до мене і я шкірою відчула з якою зневагою вони дивилися. Повисла хвилина тиші, яка здавалася вічністю. 

– Хто тебе туди відправив? – запиталася жінка зі скрипучим голосом. 

– Старша храмовниця, вибачте, не пам’ятаю імені, в мене проблеми з цим, – брешу як тільки можу, головне скористатися порадою принцеси Антуанетти. Спочатку подумати, а потім говорити.

– Та невже? – з насмішкою запитала друга жінка в темнішій накидці. – Чому ж старша храмовниця відправила, як я бачу, новеньку в архів? Туди вхід дозволений тільки декільком людям у цьому храмі. – Чорт забирай!

Інсен мені казав, що у їхньому храмі в архів можуть зайти всі працівники храму, чому ж… 

– Можливо вона хотіла пожартувати з мене, я не знаю. Проте в мене є чітке завдання – принести якийсь сувій їй, – на ходу вигадала, сподіваючись, що це буде схоже на правду. 

– Яка неповага! Як ти смієш казати, що старша храмовниця хотіла з тебе пожартувати? – дві дівчинки в світлих каптурах вжали голови в плечі, видно перелякалися неочікуваного крику. Ох, знали б вони, як сильно перелякалася я… 

– Вибачте, я не хотіла сказати нічого дурного. – Поклонилася їм і залишилася в цьому положенні. Як на зло нічого не вдавалося вигадати. 

Я очікувала, що вони продовжать далі кричати, що мій план взагалі провалиться, але неочікувано настала тиша. Краєм ока помітила, що жінки також схилилися. 

– Вітаємо вас, ваша ясновельможність, принцесо Антуанетто. Бажаємо довгих літ та процвітання королівській сім’ї. – Ого, як офіційно. 

– Підведіться, – холодний, зверхній тон. Я ще не чуло такого від неї. – Що тут відбувається? 

– Одна з помічниць зробила велику помилку, принцесо. Як старші по рангу, ми хотіли допомогти їй її виправити.

Так-так, звісно. Все з точністю навпаки. Як я хотіла би промовити це в голос. 

– Ну тоді зрозуміло. Джозефіно, – Антуанетта покликала служницю. – Скажи, це не та дівчина, яка виконувала наказ храмовниці, що я попросила? 

– Так, це вона, ваша ясновельможність, – коротка відповідь.

– Ось, бачите, жодної помилки вона не зробила. Мені потрібен сувій, його наказав мені привезти мій батько, король. Спочатку розберіться у всіх деталях, а вже потім починайте “направляти” на істинний шлях інших. Можливо, я маю поспілкуватися з верховною жрицею, щоб вона особисто прослідкувала за навчанням всіх служителів храму? – по спині пробігли сироти, це було настільки жорстко промовлено. 

– Ні, приносимо свої вибачення, принцесо. Такого більше не повториться, – залепетіли вони. 

– Сподіваюся на це. Пізніше я перевірю особисто, чи ви дотрималися моєї поради. Ти. – Вона вказала на мене, судячи з вороху її плаття. – Підніми голову, підемо разом до архіву. На щастя, а для когось на превелике нещастя, я знаю де він знаходиться.

– Слухаюся, ваша ясновельможність.

Я вклонилася ще нижче, а потім випрямилася. Спина боліла нещадно, не звикла я клонитися людям. З-під капюшону я помітила посмішку монаршої особи. Здається, я для неї просто іграшка.

– Ходімо. Джозефіна, запам’ятай цих шановних, зовсім скоро ми з ними ще зустрінемося. 

– Слухаюся. 

Здається, я нажила собі ще більші проблеми. А, можливо, навпаки.