24 (1)

– Ох… Он як, а я дуже хотіла зустрітися зі жрицею. Тоді хто буде проводити ритуал прощі? – поцікавилася у принцеси Антуанети, хоча мені взагалі плювати на це. 

– Напевно, її помічники, – задумливо відповіла вона. – Хоча я не пригадую, щоб цей ритуал проводив хтось інший.

– Тоді це обов'язково потрібно дізнатися! – я як ошпарена вискочила з купальні, ледь втримавши на собі рушник. – Принцесо, я скоро повернусь і вам скажу. Заздалегідь прошу вибачення за очікування!

– Але ж..! – вона хотіла було ще щось сказати, проте я її вже не чула. 

Я залетіла в кімнату де була моя одежа, нашвидкоруч одягнулася і була готова до пошуків. Хоча куди там готова, дуже голосно сказано...

Мене трясло від страху. 

Але Люпен, героїня мого улюбленого роману, ніколи не боялася труднощів. Вона зустрічала їх з холодним розумом та усмішкою на обличчі. Тому я зроблю так само. 

Заждіть, а куди мені йти і з чого почати..?

***

– Джозефіна. – Моя прислужниця миттєво підійшла до мене з рушником. – Вона дивно себе поводить, ти так не вважаєш? 

Я піднялася з води, сироти одразу охопили моє тіло, причина зрозуміла – стало холодно. 

– Так, принцесо. Її поведінка дивна і зовсім невластива для особи такого статусу. – На мої плечі ліг теплий халат. – Можливо, вона щось замислила. Щось, що в подальшому принесе проблем, або ж повеселить вас. Втім, зазвичай це одне і те саме, чи не так?

Джозефіна блимнула до мене грайливим поглядом, на що я щиросердечно відповіла їй повітряним поцілунком. Вона знає мене краще за будь-кого.

Справді, Тереза цікава персона. Кожного разу, як її бачу, – дівчисько чимось дивує. Хоча на початку я й була поганої думки про неї… Авжеж, постійно відмовляти на запрошення від самої принцеси! Вона, звісно ж, і до цього ніде не з'являлася, але це не виправдання. Взагалі сімейство Родрігез дивне. Що барон, що донька.

Але найбільше мене зацікавило дещо інше…

– Ти бачила її кулон? 

– Так, він вас турбує? Як на мене, в ньому немає нічого надзвичайного, – негайна відповідь від прислужниці.

– Ні… Він однозначно не звичайний. Щось у ньому є таке… Що приваблює мене, так сказати тягне.

Потрібно тримати її біля себе, хтозна чим вона ще здивує.

– Принцесо, мені прослідкувати за пані Терезою? Чи ви самі хочете подивитись? – Джозефіна завжди знає, що мені потрібно й чого я хочу. Розумна дівчинка. 

– Я сама, Джозі. Давно у нас не було таких пригод. 

***

Дідько, дідько, дідько! Чому кожен храм настільки заплутаний? Не можна було зробити пару коридорів, а не цілу вітку непотрібних розгалужень, більшість з яких закінчуються тупиком?!

Або ж у мене просто топографічний кретинізм, все може бути. Одне добре – мене ще ніхто не бачив. Було б дуже багато запитань чому аристократка вештається храмом без супроводження.

Повертаючи в один з багатьох коридорів, я побачила когось в одязі храму. Червоний каптур, як і у всіх, закривав обличчя, якраз це мені і потрібно. Залишається тільки сподіватися, що все пройде без проблем. 

Непомітно я підкралася ззаду, стягнула каптур і наказала віддати мені одежу. Це була дівчинка років 15, її великі, перелякані карі очі мене вразили. Стало соромно за те, що її може чекати після моєї витівки, проте зараз в мене дуже важлива ціль, без якої я не виживу.

ЇЇ погляд затуманився, вона схилила голову і почала знімати одежу. Пару секунд і накидка на мені. Натягнула капюшон якомога сильніше, щоб точно забезпечити себе від розкриття. 

– Йди до своєї кімнати, не відповідай на запитання інших, лягай спати і забудь про нашу зустріч, – віддала ще один наказ. 

Храмовниця розвернулася й пішла в невідомому мені напрямку, а я поспішила на пошуки сувою. Тепер в їхньому одязі я можу пересуватися без зайвих запитань та потенційних проблем. 

Впевнена, пані Люпен зробила б так само.