22 (2)

Вода гаряча, але не занадто. Я відкинула голову назад та заплющила очі – в далечині хтось почав грати на струнному інструменті. Так звучить арфа, але я не сильно в цьому розбираюся. 

Сонце стало в зеніт, прямісінько по центру відкритої стелі так, що я змушена примружити очі. Сонце… В дитинстві батько розповідав, наче воно і є той Всемилостивий. Якщо він якось пов’язаний із символом уроборосу, який я так часто бачу у храмах, який навіть відтворює артефакт Вествуда, то можливо щось в цьому є… Ящір, що пожирає свій хвіст, коло… Нев–!

– Вітаннячко, подруго!

До мого плеча торкається чужа рука і я машинально вдаряю її. Хочу було вигукнути як ця жінка посміла так зненацька лапати доньку барона, але пар розвидняється і на мене глузливо дивляться два фіолетових ока.

– Принцесо..? Що ви тут робите? А, вибачте! Я не знала, що це ви.

На щастя, принцеса Антуанетта не прийняла мій грубий жест близько до серця. Слава Всемилостивому. Вона широко посміхнулася.

– Ой, та не переймайся. Я сюди ходжу щомісяця. Всі члени королівської родини мусять через якусь там постанову. Набагато цікавіше, що наша Тереза тут робить!

Принцеса підходить надто близько. Таке відчуття, не були б ми напів оголені, вона так би й притулилася. Мигцем зиркаю на неї – відразу відводжу погляд. Правду кажуть, немає рівних у Магнолії по красі. Червонію. Чортівня!

Знову дивлюся на принцесу, цього разу на обличчя. Вона, так само посміхаючись, схиляє голову на бік. Не помітила, добре. Потрібно якнайшвидше перевести тему. Про що вона там питала?

– Я-я… проходжу ритуал прощі, тож ось… Кардинал Вествуд направив мене сюди, адже храм жриці найкраще підходить для очищення жіночої енергії чи щось такого…

Несу абсолютну дурню. Інсен мені взагалі не про це розповідав, але я тоді так хотіла спати, що геть не пам’ятаю, чому саме люди ходять сюди!

Антуанетта сміється. Її реакцію важко передбачити.

– Терезо, ти така смішна! – вона плескає мене по плечі, з чого це? – Не знаю, хто тобі таке ляпнув, але краще наступного разу промовчати, щоб не здаватися дурною.

Дякую, що бодай сказали. Мої колишні подруги б зробили вигляд, що я ляпнула щось розумне. Якщо так подумати, це наша перша розмова з нею наодинці.

– Кардинал Вествуд, кажеш? – вона різко припиняє сміятися, мені стає некомфортно. – Хитрий лис, краще триматися від нього подалі.

Якби ж це було так легко, як ви кажете.

– Ви знайомі?

Принцеса притуляється до бортика, кладе на нього два ліктя, заплющуючи очі.

– Я бачила його кілька разів. Але мені достатньо знати, що бодай одна згадка про цього чоловіка виводить пані Розалін із себе.

Ось тут вже цікаво. Королівська родина ж наче близька зі жрицею. Принцеса може розповісти чимало корисного про цю жінку.

– Мені важко уявити, щоб пані жриця злилися.

– Так всі кажуть, – вона привідкриває очі, косить погляд на мене. – Це важко помітити, якщо не спостерігати уважно, коли жриця гнівається – вона починає крутити перстень на лівій руці. Він колись належав моїй матері.

– Справді? Ви її добре знаєте. Я чула, що королівська родина дуже близька з нею. Ми ніколи не бачилися, – безбожно брешу, – тож я з нетерпінням чекаю на нашу зустріч сьогодні.

– “Добре знаю”? – голос принцеси холодшає. – Звісно ж, мене в дитинстві змушували з нею щодня зустрічатися. Вона хотіла замінити мені матір. Навіть перстень на лівій руці жриці колись належав їй. Дурна сук–

– Пані принцесо, слідкуйте за мовою.

Звучання арфи в раз припиняється. Пара розвидняється і на протилежному кутку басейну я бачу дівчину, що сидить з масивним інструментом поряд, зануривши ноги у воду. Її темне фіолетового відтінку волосся зібране у хвіст, воно спадає на підлогу та трохи торкається води. Чорні очі кілька секунд байдуже пронизують моє обличчя, але швидко втрачають ту крихту цікавості, яку мали. Принцеса посміхається до незнайомки.

– Це моя покоївка, Джозефіна, – завзято пояснює знову весела принцеса. – Джозефіна, привітайся з Терезочкою!

Терезочкою? Яка я їй в біса…

– Приємно, – коротко кидає покоївка і проводить пальцями по струнах арфи, утворюючи шовковий звук.

Я зачаровуюся наступною мелодією настільки, що навіть забуваю про надто фамільярне звернення принцеси.

– Гарно грає, чи не так? – хвалиться Антуанетта. – Я її змусила відходити заняття, щоб вона мені щодня щось бринькала перед сном!

– Змусили? Ви в дитинстві плакали щоразу, як мама відводила мене до репетитора.

– Не починай, то давно було і взагалі неправда!

Принцеса сміється, але цього разу це якось… По-справжньому, чи що? Що ж, вони знайомі з дитинства. Повезло їй, мій батько завжди змінював покоївок, тільки як дізнавався, що я з кимось подружилася. Пояснював тим, що це наче небезпечно, що вони спеціально хочуть втертися мені в довіру…

– До речі, про те, що ти казала раніше, – відволікається від чарівної гри принцеса. – Про зустріч зі жрицею. На жаль, чи на щастя, її сьогодні немає у храмі. Що? Хіба ти не знала, що в районі храму, який в підпорядкуванні Вествуда, вчора побачили дракона? Уявляєш? Дракона! Ха-ха. Місцеві свідки стрімголов, кажуть, приповзли до пані жриці й почали благати, щоб та очистила місце від почвар і заодно провела перевірку в храмі. Кардиналу буде непереливки, це точно…

Вона щось продовжила говорити, але я геть не звертала уваги. В голові крутилася тільки одна думка: чорт з тим планом та прощою, потрібно потрапити до архівів негайно!