22 (1)

Кардинал кілька разів показово кліпає очима, хмурить брови, але зрештою зітхає. Отож бо, тепер мене звідси не нагнати геть, поки не розповіси всі деталі плану! Тим паче після того, що ми з Луці побачили назовні Магнолії…

– Пані Терезо ви… Пресвятий Всемилостивий, за що це мені, – він кривиться і втомлено зітхає, повертається до Інсена зі словами: – Можеш іти, поговоримо пізніше.

Але його помічник з місця ані кроку не ступає. Невже він і справді буде показувати непокору переді мною? Не знала, що хтось у храмі таке може собі дозволити по відношенню до самого кардинала. Брови Вествуда сіпаються. Вони часом не родичі? Та ні, але ця напруга в повітрі… Мені ж не здається?

– Роби що хочеш. – Кардинал відмахується і повертає пронизливий погляд до мене, цього разу без церемоній переходить до справи, строго, спокійно: – Чим ви готові пожертвувати, пані Родрігез?

– Чим буде потрібно, – відповідаю і тільки потім розумію, що ляпнула дурню.

Він посміхається.

– Навіть собою?

– Заждіть-но, я б хотіла залишитися в живих. Тільки не кажіть, що ваш план включає в себе мою смерть.

– Звісно ж ні, – награно відповідає кардинал. Старий лис, що ти надумав? – Вам лишень потрібно дістати один невеличкий сувій.

Інсен спантеличено дивиться на щось надто щасливого кардинала, який ось-ось лусне від своєї посмішки. Добре, що крім мене в цій кімнаті є ще люди, що не втратили здоровий глузд.

– Звучить не так жахливо. Що це за сувій і де його дістати?

– Це стародавні письмена, вони колись зберігалися у звичайних храмах, але тепер це рідкість.

– У звичайних храмах? – якщо цей храм “звичайний”, то страшно уявити як виглядатимуть інші.

– Після рефомації храмів Всемилостивого і приходу першої жриці, храми почали сегрегувати по статусах, – втрутився Інсен для пояснення, – споруди, в яких живуть тільки ченці вважають найнижчими, храми під порядкуванням кардиналів – звичайними, а храм жриці – верховним.

– Он як? Що ж, дякую, але досі не розумію навіщо мені це з–

– Вам потрібно пробратися до храму жриці і вкрасти сувій.

А, мені всього лиш потрібно пробратися до храму жриці і…

Зачекайте!

– Зачекайте! – я підводжуся і гучно вдаряю руками по столу. – Та ви жартуєте!

Подивіться тільки на його писок – сяє мовби дитина, якій дали цукерку!

– Ні, пані Терезо. До верховного храму пускають тільки жінок, нічим тут не можу зарадити.

Донька барона має красти! Що за маячня? Сам казав, що я ледве не натворила купу проблем, коли жриця могла побачити мене на дні народженні принцеси. Добре, він прокрастися туди не може, це зрозуміло, але...

– Чому ви не послали двох сестер? Впевнена, вони мають більше шансів повернутися звідти живими та неушкодженими.

Погляд Вестувада темніє та важчає:

– Не втягуйте до своїх проблем інших людей. Лілея з Мімозою нічого з цим спільного не мають. – Від голоса кардинала я майже здригаюся. – Цей сувій допоможе вам покращити володіння своїми здібностями. Якщо ви ще досі хочете здолати ту жінку, звісно ж.

Якщо?

– Хочу! Але я в житті не ступлю до її храму!

***

Величезні стіни храму жриці важко нависали наді мною. Я задерла голову догори, але однаково не побачила ні кінця ні краю. Моторошне місце. Незважаючи на надмірну позолоту, дорогий мармур, та старовинні розписи, воно лякало мене більше за печеру дракона, коли я вперше в неї ступила. Це через те, що це фортеця мого головного ворога? Жінки, яка хоче моєї смерті, просто тому що я існую?

– Ходімо за мною, пані Родрігез, – стиха промовила храмовниця у білій масці. – Ми все приготували для ритуалу прощі, можете не турбуватися.

Паскудний Вествуд зрештою вмовив мене піти на цю авантюру та відправив сюди буцімто на прощу. Інсен вчора всю ніч пробував втовкти мені в голову порядок проведення всього ритуалу, що і коли робити, до кого як звертатися. Луці сидів поряд, як група підтримки, але через пів годинки заснув. Я б теж заснула, але не хотіла ображати помічника кардинала, який викладався на повну, пояснюючи усі незрозумілі мені нюанси.

Храмовниця у масці веде мене до умивальні – місця, в якому будь-який прихожанин має очистити весь “бруд” із себе перед тим як увійти до храму верховної жриці. Це велика простора кімната за скляним дахом, який по периметру підтримували величезні колони, розписані золотими письменами на якомусь ельфійському. 

– Панно, потрібно зняти весь одяг, – зауважує одна із храмовниць, що допомагає мені роздягнутися.

Жінка тягнеться до артефакту, який Вествуд на дні народженні принцеси дав Луціано, а тепер передав мені, щоби приховати мої сили від жриці. Моментально вмикаю святу Лоліту, крадучи частину її біографії:

– Цей амулет зі мною з дитинства, – сумно дивлюся під ноги. – Я багато хворіла, і один із цілителів подарував мені його. Після цього всі проблеми зі здоров’ям зникли, а амулет я ніколи не знімаю.

Тримаю артефакт у руці. Якщо Вествуд сказав, якби я до нього не ставилася, – то варто дослухатися. Храмовниця вірить і проводить мене до води, з якої догори піднімається пара.

Пролунав неприємний скрип – скляна стеля склалася, дозволяючи парі залишити будівлю. Я маю просидіти у цьому басейні з пів години, якщо не помиляюся. Храмовниці йдуть. Можна видихнути – вони в цих масках моторошніші за кардинала та його підопічних у червоних каптурах!