19 (2)

– Люба моя, ти не постраждала? Я ж тобі казав, що за межами маєтку так багато небезпеки! Ну чому ти не слухаєш старого батька? – він підняв мене з крісла, не звертаючи уваги ані на Марлін, ані на Гілберта і почав роздивлятися, чи на мені немає якихось ушкоджень. – А ти! – різко розвернувся в сторону агента. – В тебе був чіткий наказ її оберігати! Якщо з неї хоч волосинка впала, тоді тобі буде непереливки!

Чому він такий різкий з ним? Гілберт мене порятував, он сидить з роздертою спиною і терпить весь біль мовчки. До того ж, все трапилося через мою необачність. Ну і звісно через витівку Луціано, проте про нього батькові знати не обов’язково. 

– Татку... – я припала до його руки, щоб хоча б так повернути його до здорового глузду, а то ще вб'є Гіла.

Одного разу, років п’ять назад, покоївка пролила мені на ноги гарячий чай, всі в маєтку передчували близьку смерть дівчини, настільки він був розлючений. Але я вивчила один трюк, який допоміг звести його гнів нанівець. 

В дитинстві батько любив читати мені одну книгу про святу Лоліту. Вона милосердна, трохи наївна і завжди вірила, буцім добро переможе. За її життя вона побачила чимало несправедливостей, складних ситуацій, але постійно знаходила з них вихід. Лоліта була гарним дипломатом, вона помічала всі тонкощі людської душі і знала, що варто говорити, а коли краще промовчати. В книзі також описувалося дитинство святої, у якої був строгий тато. Її звернення до батька, а саме: "татко". Це завжди заспокоювало його в лиху годину.

Таке звернення також невідворотно діяло і на мого батька. Коли я його так називаю, він знає, що я пам'ятаю ці щасливі моменти, як він читав мені казки на ніч. Це звернення, як найкраще заспокійливе для чоловіка, змітає геть всі негативні емоції. 

– Татку, зі мною все гаразд, Гілберт чудово виконує свою роботу, – я притулилася головою до батьківського плеча. – Подивись, на його спині живого місця немає, а все тому, що він мене врятував. Ти замість того, щоб кричати на нього, краще випиши йому премію. Він дуже хороший працівник.

– І справді… Я коли дізнався, що трапилося, ледь з глузду не з'їхав. Так боявся, що моя люба донечка могла постраждати… – барон почав гладити мене по голові. – А ви, молодий чоловіче, молодці. Дякую вам за порятунок Терези, зранку викличемо цілителя і, як сказала Тереза, ви гідний премії. 

– Не варто, пане, – Гілберт підвівся. – Це моя робота.

Він намагався поклонитися, але зранена спина не дозволила йому це зробити. Пролунав здавлений хрип і стук каміння об підлогу. Певно, від його маніпуляцій один сторонній предмет сам покинув його тіло. 

– Не відмовляйтесь, я вам дуже вдячний. Бачу, Тереза вже обробила вашу спину, інше доробить Марлін, довіртесь їй, вона проходила навчання у цілителів. Моїй донечці вже час відпочивати, врешті-решт вона пережила чимале потрясіння.

Як чудово, що тато все зробив правильно і без поспішних висновків. 

За пару хвилин моя кімната спорожніла, було так тихо, що ніхто би й не повірив, що буквально недавно тут був ґвалт. 

Марлін і ще один працівник по обидві руки підхопили акуратно агента й повели в найкращу гостьову кімнату для відновлення сил, а в батька ще залишилися справи. Він тільки поцілував мене в лоба і зі стурбованим виглядом пішов геть.

Але все чудово. Терезо, сьогодні ти в черговий раз уникнула смерті і це за допомогою вірних знайдених союзників. Сподіваюся, в майбутньому буде так само, я на вірному шляху.