18 (2)

– Терезо! – закричав дракон і ринувся до мене, проте він не встигне навіть зі своєю надлюдською швидкістю, надто далеко стоїть. 

Невже навіть те, що я змінила минуле, нічого не означає і мені однаково на роду написано померти?

Різкий рух, поштовх, удар. Заплющую очі.

Карета проїжджає збоку, а рука дуже сильно болить. Піді мною почувся здавлений стогін – там лежав Гілберт. 

– Пані Терезо, ви не постраждали? 

Це він тут постраждав найбільше, чому в першу чергу питає мене?

– Всемилостивий, це тебе питати треба! – Я піднялася з нього, Луці стояв біля нас і отряхував мою спину.

Я подала руку агенту, він щойно бездоганно виконав свою роботу охоронця. 

І гадки не маю, як він зміг це зробити, здавалося наче він стояв досить далеко від мене. Я просила Гілберта, щоб підходив ближче тільки у випадку сильної необхідності, тому що мені не подобається постійний нагляд. Якщо дракон не встиг добігти, тоді як це зробив він?

– Ти в порядку..? – Луці взяв за другу руку Гіла і ми його підняли. – Вибачте, я не знав що так станеться.. І не хотів робити те, що не можна, я просто ще не вмію читати… – Він опустив очі додолу і майже пошепки приносив вибачення, одразу видно, що розкаюється. 

– Все гаразд, малеча. – трохи криво усміхнувся Гілберт Луціано. – На мені все як на собаці заживає, тому пару хвилин, або годин, і буду як новенький. 

– Та де там пару годин, покажи-но мені спину! – Він поморщився, не хоче. – Це наказ.

Я не хотіла цього робити, наказувати не в моєму стилі, тим паче, що зараз я не граю роль жодної з моїх улюблених героїнь романів. В мене немає часу грати в акторку, а зараз хвилює зовсім інше.

– Так, пані Терезо. – Гілберт обернувся і підняв сорочку на спині. 

Там живого місця не було, точно ми ж були десь за метр від тієї злочасної карети, він немало проїхався спиною по землі. Була б в мене влада керувати містом, наказала б щоб на дорозі ніколи не було маленьких камінців, і взагалі можна придумати заміну цій нерівній поверхності.

– Луціано, зараз я тобі візьму карету. Поїдеш одразу до храму, а завтра зустрінемося і я тобі принесу тістечка, які ти сильно хотів, домовилися? – зараз більш важливо вилікувати одного, на думку Гілберта, безсмертного. 

– Так, звісно. Вибачте, це все через мене… – мені приємно, що дракон розуміє свою провину, але немає часу це вислуховувати. 

Я швидко знаходжу карету, що відвезе його до храму. Хотілося б і Гілберта туди, але він вперся рогами і ногами, що все гаразд і потрібно просто промити рану. Ну добре, сьогодні він врятував моє життя, тому хай буде по-його.

В кареті він сидів в пів оберту, щоб зайвий раз не тривожити рани через ниючий біль. Видно, що йому не зручно, та поки інших варіантів немає.

Відколи зустріла агента, я вважала, наче він тільки під ногами плутається, недооцінювала його. Хоча він врятував моє обличчя від гарячою чаю, що хотіла вилити на мене моя люба “подружка”. І виконував наказ стежити за печерою, навіть коли йому це очевидно було не до вподоби.

Він насправді дуже хороша людина, але ти – дурепа, Терезо, що цього не помічала, бо гналася за іншими цілями. Тепер в моїх очах Гілберт не просто декор для заднього фону, в моїх очах він тепер – повноцінна людина, яка на багато чого здатна. Потрібно буде батькові сказати, щоб премію йому виписав. 

Щоб не пропускати моїх публікацій у блозі щодо графіку оновлень, новинок та решту цікавинок стосовно сюжету й майбутніх книг, підпишіться на мою сторінку, натиснувши на кнопку в шапці профілю.