18 (1)

Дракони, ельфи, магія. Чи могла би я подумати, що це все існує місяць тому? Авжеж ні, кожен мешканець королівства Магнолії вірить, що це казочки, крім, очевидно, названих раніше представників надприродного. Не дивно, враховуючи наскільки ізольована Магнолія від зовнішнього світу.

Кардинал зі своїм паскудним характером ще й не хоче нічого розповідати, бо він, як бачите, втомився бідолага! Ага, звісно. Просто обмірковує як краще подати інформацію, не розповівши нічого зайвого. Ну нічого, врешті-решт рано чи пізно я буду знати все, що він приховує.

Ще й дракона підкорив, як два пальці об бруківку. Луціано каже, що він сильний, проте як на мене – просто хитрий і до біса розумний ельф. То зілля, яке Вествуд дав Луці, виглядало наче отрута, а пахло ще гірше. Не розумію, як він його взагалі п’є. 

– Пані Терезо, ви ще кудись хочете зайти? Цього парубка просили вернути в храм до вечора, та й ваш батько буде стурбований таким довгим виїздом, – Гілберт тихо проговорив позаду мене.

Тепер немає потреби, аби Гіл стеріг печеру, однаково Луціано туди не повернеться, тому і на гнів мами-жриці не наштовхнеться. Гіл був дуже радий почути цю новину, він постійно жалівся, що йому там сумно і самотньо. Тепер він може бути біля своєї пані і більше не скиглитиме. З одного боку це добре, а з іншого – він надто сильно надокучає. Ще й з драконом встиг подружитися.

Ну, воно й не дивно, Луціано в останні дні показує себе дружнім створінням до будь-кого. З усіма знаходить спільну мову, всім з ним весело і таке подібне… Я, звісно, рада, що його життя налагоджується, та щось мене в цьому непокоїть. Можливо це через те, що він почав мені приділяти менше уваги? Та ні, дурня якась. Якби вони всі дізналися, що він дракон – впевнена, то змінили б свою поведінку, але ж я не така.

Завтра вранці я нарешті дізнаюся від кардинала Вествуда хоча б якісь подробиці ситуації. І, сподіваюся, він розповість мені як покращити мою здібність. З цим я нарешті зможу відправити батька за кордон і однією проблемою буде менше. 

Та й жриця Розалін… Багатьом ж вона встигла насолити, якщо навіть спокійний кардинал будує плани проти неї.

– Терезо, давай підемо сьогодні поїсти солодкого. – Луціано вже не потрібна моя допомога, тому він тільки ненадовго підбігає до мене, щоби щось запитати, а потім тікає роздивлятися все, чого раніше не бачив. – Помічник Інсен вчора в нагороду за виконану працю пригостив мене таким смачним тістечком, здається воно так називається. Я хочу спробувати, чи є щось смачніше за нього.

Мене справді дратує, коли він говорить про інших із таким захопленням. 

– Так, звісно, – незважаючи на роздратування, відповідаю з усмішкою. – Ще трохи нагуляємо апетит і тоді зайдемо в найкращу пекарню, згода?

Луці радісно закивав головою у відповідь і знову втік, але я не сильно на це лютую – він тікає так, що завжди залишається в моєму полі зору, розумник. 

Люди часто звертали на нього увагу, з якої сторони не подивись, але хлопець, одягнений у рясу храму, веде себе як шестирічна дитина – їм дивно, бо місцеві храмовники зазвичай мовчазні, мов до рота води набрали.

На жаль, розумово Луці десь так і є. Він ніколи не бачив своїх батьків, вони померли і він навіть не знає як вони виглядають... Пізніше попрошу Вествуда, щоби показав йому портрет його батьків і розповів історію про них. Звичайно ж, без трагічних подробиць, аби не ламати й до того слабку психіку Луці. 

До речі, про нього, щось я занадто занурилася в свої думки – ніде його не бачу... Що ж могло такого трапитися, щоб він порушив мовчазну угоду між нами? 

Знайти червоноволосого у натовпі не проблема, напевно, він єдиний на все королівство власник такого кольору. Та де ж я його побачила..? Он де! 

Луці тримав у руках якийсь стародавній предмет, що взяв з вітрини, де чорним на білому написано: “Не трогати руками, крихке”. Точно, він ж ще не вміє читати…

– Луціано, ану швидко і обережно поклади на місце, що взяв! Це не можна трога-! – договорити я так і не змогла. 

Краєм ока побачила, що прямо на мене несеться карета. Поки шукала і сварила Луці, я навіть не помітила, що зупинилась прямо посеред дороги, де завжди інтенсивний рух карет. Відстрибнути вже не вдасться, занадто мала відстань між мною та конями. В будь-якому випадку мене затопчуть ці сильні тварини!