17 (2)

На голову Луціано впав цитрус і він з переляку почав підстрибувати на місці.

– Вам… – я запинаюся на пів слові, але не зупиняюся. – Вам відомо, що жриця хоче мене вбити. Навіщо?

– Навіть не питатиму звідки це знаєте ви. – Бо я б нізащо не відповіла. – Вона хоче згодувати вас дракону, щоб його було легше контролювати. Ото і все.

“Ото і все” – смакую формулюванням опису моєї смерті і підводжуся до кардинала, якби не його стіл – Всемилостивий тому свідок – я б схопила цього ельфа за комір і прокричала йому в обличчя.

– Ото і все!? Та в мене виникає ще з десяток запитань! З чого це вона його може контролювати? Чому згодувати треба саме мене? І взагалі-

Скрипіння дверей змушує заспокоїтися.

– Терезо, ти бачила, як я гарно квіти посадив? – до мене підбігає усміхнений Луці.

– Так, так… – але я досі не можу оговтатися від почутого.

Коли він тільки встиг сюди добігти? З хвилину тому за вікном ще про щось говорив з Інсеном, який, до речі, тільки тепер його наздогнав.

– Можеш іти, – мимохіть кидає до свого помічника кардинал, але Інсен не рухається.

Вони кілька секунд мовчки дивляться одне на одного, мовби між ними відбувається діалог, від якого в мене тільки мурахи по спині проповзають. Зрештою, Інсен виходить, гучно зачиняючи двері. Він ні про що не знає? Чи знає, але не про все?

Тим часом Луціано розповідає мені про всю красу садівництва та рослин, поки кардинал не перебиває його.

– Що ж, настав час розкласти усі карти на стіл, пані Терезо. Інакше ми не зможемо рухатися далі.

– Спершу скажіть, що ви робитимете з Луціано. І як він досі може залишатися людиною?

Натомість Вествуда, мені жваво відповідає дракон, дістаючи з-під ряси баночку з якоюсь рідиною.

– Кардинал сказав, що якщо це пити, то я можу залишатися в тілі людини дві години! В мене таких є кілька.

Я забрала у нього баночку, наповнення якої не на жарт змусило мене переживати:

– Не пий будь-що, що тобі дають підозрілі дядьки!

– Перепрошую, “підозрілі дядьки”? – кривиться кардинал, але мені зараз не до нього.

– Але ж воно і справді допомагає!

– Що, якби це була отрута!?

– Якби мене хотіли вбити, то він би це вже зробив! – Луцій падає на стілець, складає руки на грудях і тихо невдоволено видає: – Він сильний.

Я здивовано перевожу погляд на кардинала, тільки тепер згадуючи, що він, трясця його матері, ельф! Але хіба ельфи настільки сильні, щоб отримувати компліменти від драконів?

– Якщо ви досі сумніваєтеся в мені – чому б не скористаєтеся своєю магією контролю, пані Терезо? – одним реченням змушує замовчати мене Вествуд, щоб його! – Але у вас не вийде, ви ж це знаєте?

Спостерігаю за Луціано, щоб отримати від нього реакцію, натомість дракон робить вигляд, наче розглядає стелю. Подумки дякую.

– Не вийде, бо ви ельф?

Вествуд кривиться:

– Не вийде, бо ви ні чорта не вмієте.

Хочу було знову встати і сказати йому в обличчя, що він ще те хамло, але стримуюся, адже розумію – я справді нічого не вмію і не знаю про свою силу. Звідки вона взялася? Це подарунок долі після мого переродження чи щось набагато глибше?

Ледве зі стільця не вистрибую від цікавості. Нарешті Вествуд розповість, що це таке і з чим її їдять, а головне – як покращити свої навички так, щоби відправити батька подалі від проблем.

Однак кардинал знову втомлено зітхає, махаючи рукою, буцім відганяючи мошкару.

– Ви надто мене сьогодні втомили, тому можете піти прогулятися зі своїм драконом. Поговоримо про це завтра.

Пресвятий Всемилостивий, здається, я починаю звикати до його паскудного характеру.