17 (1)

В кабінеті не тхнуло звичайним храмовим запахом. Я посиділа на стільці перед столом зо кілька хвилин, поки тягуча нудьга остаточно не набридла по самі вінця.

Вікна в кімнаті визирали на садок, який сильно контрастував своєю зеленню на фоні холодних стін та сірого інтер’єру приміщення. В садку зараз порпався Луціано.

На полиці поряд вікна я запримітила кілька недешевих парфумів. Он чому тут так пахне. Рука сама потягнулася до найкрасивішої пляшечки із помаранчевою рідиною. Відкривши кришку, я вдихнула неймовірний м’який запах персику. Це справді кабінет кардинала? Уявити не можу, що він поціновувач такого хобі, а тим паче – щоб він обрав собі такий парфум!

Флакон, як виявилося, стояв на якомусь папері, що впав на підлогу, щойно я взяла його до рук. Не варто залишати доказів, що донька барона нишпорила у кабінеті кардинала, тож я підняла невеликий аркуш, який виявився досить цупким на дотик.

Що воно тут взагалі робить? Наче захований на видному місці від чужих очей. Втім, його давно ніхто не піднімав, судячи по сліду пилу на полиці. Я подивилася на зворотну сторону паперу.

..!

Он воно що.

– Пані Терезо, я думав, ви як завжди прийдете в обід.

Вествуд зачинив за собою двері і вже було хотів продовжити говорити, поки не побачив, що я тримаю в руках.

– Кажете, ви знали його родичів?

На папері на мене дивилася намальована копія Луціано, якби він був на двадцять років постарше. У Магнолії ні в кого немає настільки яскравого червоного волосся, тож що ми маємо? Дракон, схожий на Луці, старший якнайменше за нього на двадцять років.

Кардинал втомлено зітхнув, наче секрети тут приховую я!

– Сідайте, панно Родрігез. На нас чекає довга розмова. – Він рвучким порухом забрав у мене картинку і повернув її на своє місце. – Хто вас манерам взагалі вчив?

У мене не було часу вибирати, якою героїнею зі своїх книжок я буду сьогодні.

– Це ви в мене питаєте!? І взагалі, не змінюйте тему – це ж його батько, так?!

Кардинал уїдливо посміхнувся до мене.

– Це важливо?

– Важливо! Якщо ви знаєте його батька..! Якщо його батько досі живий то-

То це означає, що Луціано не залишився один, без нікого у цьому світі. Це означає, що десь там може бути ще один дракон.

– Він мертвий, – холодний тон Вествуда мовби облив мене студеною водою, приводячи до тями. – Кажу ж, сідайте.

І я сідаю.

До цього було зрозуміло, що його батько та справжня матір більше не живі, але десь глибоко мені хотілося вірити, що вони так само поневолені у печерах Магнолії, як їх син, і що сім’я одного дня зможе воз’єднатися знову й полетіти якнайдалі від цього пропащого королівства, що завдало їм стільки болю.

Вествуд склав руки на столі, з-під його мантії визирнув знайомий мені артефакт із уроборосом.

– Його вбили. І зробила це та сама людина, яка силоміць потягнула вашого коханого дракончика до печери. – Коханого? Перепрошую? – Ваш батько доклав всіх можливих зусиль, щоби ви не зустрілися з нею, але, на його бідолашну голову, дурна донька вчора сама заледве не полізла у пащу загибелі, ризикуючи зіпсувати до того ж і мої плани.

Він встав і підійшов до вікна, де Луціано вже задоволено хизувався виконаною роботою перед Інсеном. Той, здається, почав показувати на всі недоліки і дракон, понуро опустивши голову, повернувся перекопувати.

– Ви ж розумієте про кого я, так? Врешті-решт, ви прийшли сюди в її пошуках. – Я згадала як спробувала використати свої сили за нашої першої зустрічі – він знав про все ще відтоді. – У нас з вами спільний ворог, Терезо Родрігез. Це...

Ми зустрілися поглядами. Дедалі в цій всій історії, відчуваю, буде тільки цікавіше. Я киваю, завершуючи його речення:

– Верховна жриця Розалін.

За вікном защебетали птахи.