15 (2)

– Пусти мене, стариган! – горлопанив дракон.

– Що ти несеш? Я, звісно, старше твого батька буду, але не настільки!

Старше батька? Він виглядає досить молодо. Луцій знову закричав і намагався відбитися від Вествуда, але не міг. Що у кардинала за сила така, що він вправний втримати дракона так міцно?

– Та заспокойся ти вже! – вперше чую, як цей благородний чоловік з храму підвищує голос. – Тереза Родрігез, я повернув вам це невгамовне дитя. Як ви його терпите? Це просто жах! Кажу, заспокойся! Заради всього святого, я більше не витримаю!

Він не вивів його до охорони… Не відвів до жриці. Чому ж…

– Чому… Ви допомогли нам? Яка вам з цього користь? – я не довіряю йому. Луці знову почав брикатися та репетувати. – Луціано, заспокойся, інакше будеш місяць без книжок сидіти!

Тільки тоді мої погрози подіяли.

– Тому що маю на це свої причини. – Кардинал провів рукою по волоссю, але коли побачив мій недовірливий погляд, зітхнув і продовжив: – Я колись знав родичів цього байстрюка і в мене перед ними залишився, скажімо, невеликий борг. 

Не вірю.

– І це все? Ви тільки повертаєте борг?

Вествуд гнівно пробурмотів щось незрозумілою мені мовою і дістав з-під сорочки кулон. Уроборос! Знак, що вічно трапляється у храмі. 

Мить – і він його зриває з себе разом з капюшоном. Його очі та волосся світлішають. Не можу повірити – у нього довгі вуха…

Він – ельф! Та це ж немислимо, як ельф може бути кардиналом в храмі Всемилостивого? У Магнолії!

Невже тоді в храмі мені не здалося і я справді бачила зелене сяйво з його рук? Невже то була лікувальна магія, якою володіють лише ельфи, і те не всі? До цього, я вважала те маривом, частиною сну.

Я думала, що від ельфів залишилася тільки стародавня мова, що вони вимерли. Так писало в книжках. Добре, якщо в це я ще можу повірити, проте залишається ще чимало питань:

– Якщо ви мали борг перед його родичами і знали про нього, чому не попіклувалися раніше про його життя? – злість від цих думок ставала більшою. – Чекали зручного моменту? Ви хоч знаєте, як йому було-!

Зустрічаюся поглядом із Луціано і замовкаю.

– Що? – кривиться Вествуд. – Вам справді все треба пояснювати? Що я мав робити з величезним драконом посеред гір? Знайти йому іншу печеру і заховати його там? Думаєте, від неї так легко втекти?

Кардинал одягнув Луціано на шию свій кулон з уроборосом і продовжив:

– Цей артефакт допоможе стримувати справжню сутність особи, як ви щойно побачили в моєму випадку. Ніхто і не запідозрить, що він – дракон, якщо цей дурень носитиме артефакт. До цього я чекав його пробудження, проте ви змогли перетворити дракона на людину набагато швидше. Хто б міг взагалі подумати, що таке можливо...

Пробудження? Коли воно взагалі мало бути, що Вествуд так довго нічого не робив?

– Терезо, у вас надзвичайний талант створювати ще більше проблем. – То це правда – ельфи геть не слідкують за язиком! – Ви переполошили пів замку. Відчуваю, що принцеса Антуанетта вже йде сюди. Я заберу дракона в храм. Не переживайте, нічого поганого я йому не зроблю. Тільки повчу манерам. А вам треба вертати на бал, поки ніхто не запідозрив нічого.

Кардинал говорив розумні речі, проте де гарантії, що він дасть мені побачитися з Луці в храмі і не образить його? Зрозуміло одне – його зовсім не цікавить добробут дракона, він, ймовірно, хоче ним просто скористатися.

Я хотіла було дотягнутися до руки Луціано, але зараз особливо нічого зробити не можу, тож тільки безпомічно відвела від нього погляд.

– Ха… Все буде гаразд, обіцяю. Приходьте завтра в храм. Зараз нам дійсно час йти. 

Дракон смикнувся ще раз, знову почав верещати, що не піде з, як він виразився, стариганом і взагалі він хоче залишитися зі мною. 

– Луціано, прошу тебе. Заради твоєї та моєї безпеки, піди разом з кардиналом Вествудом. – Важко зітхнувши, я попросила його, переконуючи: – Завтра першим ділом поїду до тебе, я тебе хоч раз підводила? 

– Добре, Терезо, вибач… – нарешті повністю заспокоївся він.

Їхні спини вже були схожі на цятки, так далеко вони відійшли, коли до мене підійшла принцеса і поцікавилася самопочуттям. Терезо, ти змусила її величність хвилюватися! Як же тепер це все розгрібати?

***

Тереза йде сьогодні на веселощі і мене з собою не бере! Хоча вона обіцяла мені показати якомога більше в цьому світі, чому ж не відведе у замок? Я трохи ображений на неї, але нічого – сам туди піду! 

Вона ще не знає, але я дечому навчився без неї. Я можу перетворюватися на людину, коли про неї думаю. Не розумію, як це працює, але байдуже. Головне, що працює, а це означає, що я можу піти до Терези і вона не буде хвилюватися. 

Вона казала, що піде сьогодні ввечері туди, до королівського замку. Знайти його не було проблемою, це найбільша будова, яку я колись бачив. Хоча я ще мало чого бачив… Так, зберися, зараз не час думати про сумне. 

В замку я бачив, як люди дають якісь папірці і їх пускають всередину. Як добре, що я схожий підібрав по дорозі. Чоловік викрикнув якесь ім’я, проте на нього ніхто не звернув уваги. Дивні вони.

Уфф, тут так багато людей, що я не можу знайти Терезу! А ні, знайшов. Вона така красива, цей колір їй дуже личить. Я гукнув її, і вона одразу до мене підійшла, я знав, що вона буде рада мене бачити. Ось тільки її обличчя якесь зле…

Тереза сказала мені тихо йти за нею, вона тягла мене до виходу. Нічого, головне, що вона зі мною. Та тільки голос позаду такий знайомий був, що я вирішив обернутися. 

Там Мама! Терезо, ти бачиш? Це мама! От тільки чому Тереза налякана? Я спочатку зустрінуся з мамою, а потім все обов’язново дізнаюся. Я побіг до мами, проте купа людей мені заважала! Може просто перетворитися на дракона і все буде гаразд? Ні, Тереза буде злитися, я знаю. 

До мами залишалося ще трохи, але мене схопив якийсь стариган! Він виглядав молодо, але я точно знаю, що він дуже старий. Я не бачу Терезу позаду, а він мене кудись тягне. Не можу звільнитися від його хватки, звідки у цього старигана сили більше, ніж у дракона?