14

Одне з найбільших свят королівства Магнолії – день народження принцеси Антуанетти. Аристократи звідусіль приїжджають із найдорожчими подарунками, змагаючись за її увагу. Здається, що такій поважній персоні вже просто нічого подарувати, адже у неї є все, проте кожному кортить завоювати прихильність королівської сім’ї та не зганьбити себе. 

Звісно, всі аристократи можуть приїхати на це дійство, проте отримати запрошення від самої принцеси не так легко. Не кожен навіть із її свити отримує особисте запрошення. Люди, які мали цю честь, стають вагомішими в очах вищого суспільства. Такий собі набір у вузьке коло корисних знайомств королівської особи. 

Король неабияк дорожить своєю єдиною донькою, тому щороку її день народження проводять із неймовірним розмахом: найвидатніші артисти Магнолії, найцікавіші видовища, найкращі кухарі та ще багато чого із приставкою “най”.

І серед тисячі, що так хотіли потрапити до цього вузького кола принцеси – повезло саме мені! Я отримала запрошення особисто від неї! Нехай зараз мої любі подруги спробують сказати, що я нічого не можу. Хоч і робили вони це не очевидно, завуальовано, але сенс їх дій та слів залишається один. Ніхто в мене не вірив, окрім батька, проте його турбота була занадто сильною. Якби я не отримала запрошення від принцеси Антуанетти, то він і цього разу не відпустив би мене. Татко, я тобі ще покажу, що безліч чого можу сама, я не дам нам закінчити життя як минулого разу. 

Тепер, згадуючи його реакцію, мені, трохи паморочиться в голові, адже Барон Родрігез, почувши, куди я йду, схопився за серце і побілів мов перший сніг. Я вже була готова бігти за лікарем, боялася, що з ним щось серйозне.

Проте він швидко відійшов, в його очах загорілися вогники і він прокричав: “Тоді Тереза має бути найкрасивішою на цьому банкеті! – швидко батько, одначе, змирився, а потім оговтався від запалу і вже спокійніше додав: – Після принцеси, звісно ж, не вистачало ще за одежу моєї дитини отримати державну зраду”. 

Найкраща модельєрка королівства того ж дня знімала мої мірки. Батько заплатив неймовірну суму в якості авансу, а за готове плаття мав заплатити втричі більше. Для нього, як для майже найзаможнішої людини в Магнолії, це, чесно кажучи, нічого особливого.

Мої приготування почалися зранку, ще сонце не встигло зійти. Для початку потрібно привести себе до ладу, мені б не завадило причепуритися, а саме: ванна з ефірними оліями, масажі, маски для обличчя та волосся. Потім варто піклуватися про зачіску та макіяж.

Все це сильно втомлювало, але ніхто не хотів порушити наказ батька – я маю бути неперевершеною. Хоча навряд чи мені вдастся позмагатися з іншими благородними леді, адже дехто з них почав готуватися ледве не за пів року до цієї події.

Коли настав час одягати сукню – мені відібрало мову. Небесно-голубого відтінку сукно, всіяне незліченною кількістю дрібного дорогоцінного каміння такого ж кольору. Трохи коротке попереду, щоб ледь було помітно гомілки, а позаду навпаки був довгий шлейф темнішого кольору. В доповнення до неї йшли прикраси з аквамарину: браслети на руки та ноги, намисто і сережки, що були забарвлені так, ніби їх щойно витягли з глибин прозорого озера.

Мені зробили низьку зачіску, додали ще пару прикрас до неї і все – я готова. Батько постарався чудово, я ще ніколи не бачила себе настільки гарною. У відображенні дзеркала начебто стояла зовсім не та Тереза Родрігез, яку я знаю.

Перед виїздом батько перепросив, що не зможе поїхати зі мною, у нього якісь термінові справи. Так навіть краще, він буде подалі від цієї метушні.

Дорогою до замку я нестямно тремтіла. Непрохані спогади власної смерті постійно лізли в голову. Замок здавався ешафотом, ніби мені знову оголосять вирок: стати жертвою для дракона. Проте боятися нічого, до тих подій ще є час, а дракон, можна вважати, став моїм другом. Ну, якщо не другом, то в нас з ним є угода. Сподіваюся, що сьогоднішній вечір мине без пригод.

Карета зупинилася, Гілберт відчинив двері, попередньо постукавши. Звісно, куди ж без нього. Батько не міг мене відпустити одну, адже як він любить повторювати: “Охорона корисна, як шпильки для волосся – і гарно, і вбити може”.

Величну будівлю прикрасили в рази краще, ніж коли проводили бал. Все навколо буквально було всіяне різноманітним квітами.

– Тереза Родрігез! - прокричав прислужник, взявши моє запрошення, коли я заходила в зал.

Сотні очей миттю обернулися на мене. Частина дивилася із зацікавленістю, а решта – з неприхованою ворожнечею. Спогади нахлинули з новою силою, те саме було, коли мене оголосили жертвою. Захотілося втекти, сховатися від усіх цих поглядів за новою книжкою, що привіз батько.

– Терезо! – натовп розійшовся і я зрозуміла, що це мені махала принцеса Антуанетта.

Немов скинувши з себе жахіття, я розправила плечі й підійшла до неї. Вона була неймовірна! Фіолетова сукня в колір очей чарівно підкреслювала її особистість.

– Прийміть мої привітання з днем народження, принцесо. – Присіла у кніксені. – Дозвольте вручити вам невеликий подарунок. Сподіваюся, він вам сподобається.

Пакунок зі стрічкою було одразу передано прислужнику, що обережно поклав його до купи інших дарунків, яких там і так лежало чимало. 

– Дякую, люба Терезо! Я дуже рада, що ти прийшла. – Вона схопила мене за руки і, не сильно стискаючи, тримала її. – Розважайся, сьогодні чудовий вечір! – щиро усміхнулася Антуанетта та повернулася до своєї свити.

Кожному зрозуміло, що вона не може приділяти одній людині багато уваги. Це взагалі щастя, що вона не проігнорувала мене. Ну, якщо нічого більше не залишається, адже я принцесу і привітала, і подарунок віддала – можу насолоджуватися вечіркою, роблячи, що заманеться!

Моє “що заманеться” це просто постояти в стороні і випити келих шампанського. 

А що ще робити? Нікого тут я не знаю, а Лінду ще не бачила. Хоча, здається, я помітила в натовпі кардинала Вествуда, але ми не в настільки гарних стосунках, щоб розмовляти на таких подіях. Від однієї думки про нього мені вже стає погано.