13

– Все готово, панні. – Служниця віддала мені поклін і поквапилася залишити кімнату. 

Перед дзеркалом стояла молода панна, яка би ніколи не впізнала відображення навпроти, поки б не вщипнула себе. А покоївка гарно постаралася! Так змінити людину за допомогою косметики та вбрання не кожен зуміє. Хоча, знаючи куди саме я направляюся, було б гріхом не підготуватися настільки ідеально, наскільки це можливо. 

Плаття ніжно фіолетового відтінку щільно прилягало до моєї талії і спускалося вниз розкішними складками. Воно було всіяне невеликими метеликами із напівпрозорої тканини, що надавало більш елегантного настрою. 

Волосся вклалося на моїх плечах хвилями, підкріплене зверху шпилькою. Декілька пасм вибилося і спадало нижче лопаток. Макіяж вигідно підкреслював мої природні риси та маскував навіть найменші недоліки.

Чаювання принцеси Антуанетти, на яке мене запрошували не один раз – через слова подруг в минулому я ніколи там не була, хоча отримати запрошення на таку подію від самої принцеси власною персоною – неабияка честь та можливість. 

“Терезо, ти ж тільки недавно одужала, не навантажуй себе”, “Терезо, твій батько тебе не відпустить, він так дорожить тобою”, “Терезо, компанія принцеси не дуже приємна, ти в ній морально не витримаєш” і багато іншої такої дурні я наслухалася від своїх “подруг”.

Вони не хотіли, щоб я закріпилася зв’язками в аристократичному суспільстві? Чи можливо були інші причини? Що ж, це справи минулого життя, в цьому я все зроблю по-своєму. 

***

По дорозі до маєтку мені не сиділося спокійно. До голови одна за одною залітали думки. Якою є принцеса? Чи не тримає образи за мої попередні відмови? Чи зможу я знайти спільну мову з іншими аристократками? Та нехай все котиться під три чорти, цього разу я не пропущу таку подію!

Карета сповільнилась і за мить Гілберт відчинив двері. Звісно, як же без нього. Батько навіть розпорядився, щоб його одягнули відповідно до правил: у парадну форму охорони нашого баронства. Чесно кажучи, вона йому пасує.

Здалеку де-не-де лунали то розмови, то регіт. Я невільно відступила до карети. Страх огорнув тіло, мені захотілося втекти у затишний дім… Але пані Люпен ніколи так би не вчинила! Зберися! Вона би, високо піднявши підборіддя, продовжила шлях всупереч усім труднощам. Тому давай, Терезо, зібрала волю в кулак і пішла.

В саду було десь зо два десятки дівчат у розкішних сукнях, але тільки одна серед них вирізнялася найбільше. ЇЇ волосся виділялося, начебто біла крапля серед різнобарвної палітри художника. Вона жваво з кимось спілкувалася, доки не відчула на собі увагу – ми зустрілися поглядами. Від холоду фіолетових очей я здригнулася. Але коли прислужник оголосив моє ім’я, вони потеплішали. Мені здалося?

Тепер в центрі уваги юрби виявилась я, що, як належить вихованій донці барона, присіла в кніксені та привіталася з усіма.

– Терезо! Я так рада нашому знайомству! – ніби лебідка підпливла до мене принцеса Антуанетта.

Вона міцно обійняла мене, тим самим шокувавши. Невже репутація принцеси відповідає дійсності? Вона взагалі не дотримується правил етикету, мене ще ніхто при першому знайомстві не обіймав! Інші аристократки на це не звернули увагу, підтверджуючи мої сумніви щодо її поведінки. 

– Я також безмежно рада, принцесо Антуанетто. – Обійняти її у відповідь мені здалося недоречним. – Прошу вибачення, що не змогла прийти раніше, ще з дитинства в мене слабке здоров’я.

– Та все нормально, звісно ж ми всі розуміємо, правда дівчата? – вона повернулася до аристократок і вони, як бовванчики, закивали головами. – Проходи, влаштовуйся зручніше, Терезо. Ми давно хотіли поспілкуватися з тобою.

її усмішка засліпила мене мов ранкове проміння, коли вона схопила мою руку і провела до одного з диванчиків у саду. Поряд сиділи ще дівчата, імена яких я не запам’ятала. На мене посипалися сотні і тисячі запитань про все і нічого важливого одночасно. 

Спочатку було важко, але потім мені запропонували спробувати останню цікавинку серед аристократів – сигарети для панні. Почали запевняти, що жодної шкоди для здоров’я вони не несуть, тільки допоможуть розслабитися.

Після першого вдиху в горлі неймовірно сильно почало дерти і я закашлялась. Дівчата відреагували легким смішком та сказали, що це нормально, у всіх так вперше. 

За пару хвилин тіло дійсно розслабилося, думати стало легше. Хотілося сміятися, танцювати, здавалося, що я можу зробити все на світі сама, не прикидаючись героїнями із улюблених романів.

– Терезо, ти така чудова співрозмовниця, – зауважила принцеса. – Незабаром в мене день народження, і я дуже хочу з тобою зустрітися якомога скоріше. Приходи, я відправлю тобі запрошення. 

– Звичайно, принцесо, це велика честь для мене. – Я щиро усміхнулася.

Мене запросили на день народження принцеси! На подію, на яку скликають кращих із кращих, crème de la crème! Повірити не можу. Якщо це не успіх, то що? Дівчата були не праві! Я здатна на все, я можу зробити все, що хочу! Принцеса – непогана людина, вона дуже мила зі мною, тож все правда було через ревнощі дівчат. Вони не хотіли, щоб я забирала увагу принцеси від них! Тепер вони будуть знати, що я не слабка Тереза, яка тільки сидить вдома!

*** 

Запланована прогулянка з Луціано проходила чудово. Він вже не так гостро реагував на все, спокійніше роздивлявся деталі та не біг стрімголов, аби помацати чи з’їсти щось без дозволу.

– Сьогодні потрібно купити подарунок, – сказала я про себе, але драконячий слух це однаково вхопив.

– А що таке “подарунок”? – поцікавився він.

– Це щось куплене або зроблене руками для іншої людини. Ти не просиш нічого натомість, просто віддаєш, бо хочеш зробити комусь приємно. 

– А кому ти хочеш зробити приємно? – Луці запитально схилив голову чекаючи відповіді.

– Принцесі Антуанетті, вона запросила мене на свій день народження. – Я продовжувала вдивлятися у вітрини крамниць, щоби знайти те найкраще, що можна назвати “подарунком для принцеси”.