8

У саду сидіти було справжнім задоволенням. На столику прислуга гарно розклала солодощі та невеликий чайник, які привезли потенційні батькові бізнес партнери. На смак чай мені здався ананасовий, якщо не помиляюся. Хочеться якомога довше насолоджуватись моментом спокою та заслуженим відпочинком, але скоро прийдуть мої так звані коліжанки.

На жаль, навіть часу не було вигадати нової капості. А все тому, що спати треба менше.

Я ставлю чашку на блюдце – на горизонті вже видніються силуети дівчат, проведу з ними трохи часу, а потім потрібно їхати в храм. Чи може навідатися туди завтра? Ну, не пропадуть ж вони без мене один день.

– Доброго ранку, Терезо. Як твоє здоров’я? – привіталися “подруги”.

– Завдяки вашій турботі все чудово. Дякую, що цікавитеся. Можливо, присядемо? – якщо вони хочуть грати до кінця, то я не бачу сенсу порушувати цю виставу. Однаково їхнє діло тільки відвести мене туди було.

Аристократки сіли на місця і почалася звична мені рутина з наливання чаю, обговорення останніх інтриг, незаміжніх чоловіків та нових моделей суконь від королівської швачки. Все так, як завжди, як до моєї смерті. Якщо їхньою ціллю спілкування зі мною з початку було лишень те, що я думаю, то вони надзвичайно здібні акторки.

Начебто все виглядало нормально, але поведінка брюнетки мене збентежила. Протягом усієї розмови вона поводилася дивно: брала до рук ложку і ставила її на місце, совгалася на стільці, постійно озиралася. Зовнішність панянки теж змушувала мене засумніватись у правильності власних вчинків. Під її очима намалювалися синці, лице схудло, а сукня висіла, наче була на три розміри завеликою. Невже мій останній подарунок так сильно їй зашкодив? Хоча білявка виглядала непогано.

– Леді Терезо, останнім часом довкола вас ходять, так би мовити, дивні чутки… – почала здалеку брюнетка. Я гадки не мала, до чого вона вела: – Кажуть, що ви навідується до храму. Хіба не смішно? Ха-ха! Наче барон Родрігез пустив би вас кудись далі дитячого майданчику!

Брюнетка різким порухом руки дістала своє віяло із її родинним гербом і, заховавшись за ним, зареготала.

– Чого ж це смішно? Я справді туди приходжу, майже кожен день.

Через віяло я не могла розгледіти обличчя, але по її очах зрозуміла – це неабияка новина для брюнетки. Настала черга білявки поводитися дивно, коли її подруга так само різко склала своє віяло.

– Та невже? Що ж, кожному своє. Але чутки на цьому не закінчуються… Пташки щебечуть, буцім ви розпиваєте чаї з самим кардиналом.

Її тон на останньому реченні похолодшав. Щось тут не те.

– Після того як я довідалася про гріхи своїх предків, я вирішила навідатися до храму Всемилостивого, де й зустріла кардинала Вествуда. Він люб’язно розповів мені, що потрібно робити в таких випадках.

На кілька секунд запала тиша, яку порушила білявка, що зітхнула начебто з полегшенням. Брюнетка знову розкрила своє віяло і замахала ним.

– Ото і все? – її очі нагадали два півмісяці, коли вона засміялася. – Справді, чого ще можна було очікувати від нашої Терези! Так, Лінда? Подумати тільки, що дехто наважується припустити, нібито ви з кардиналом маєте дещо більше за звичайне спілкування. Ха-ха! Тереза і кардинал Вествуд! Я вас поряд уявити не можу, що вже казати про щось більше!

Он воно. Те, як вони поводилися зі мною раніше. Для неозброєного ока це просто дружні жарти, хоча насправді такими незначними речами вони раніше змусили мене остаточно зневіритися у собі.

“Терезі краще не йти на чаювання до принцеси Антуанетти, там будуть жінки із вищої ліги”.

“Цей юнак занадто красивий, ти впевнена, що він тобі буде по зубах?”

“Терезо, ця сукня геть тобі не личить! Таке одягають принцеси, а не доньки баронів”.

Я нахилила голову, як робила це колись раніше, ховаючись за завісою волосся у власній мізерності. Скільки ще… Скільки ще я це терпітиму? Пані Люпен, пані Скарлет, дайте мені ще трохи своєї відважності, я не можу їм дозволити й далі себе так вести!

– Насправді… – зібралася з силами я, про себе усміхнувшись. – Насправді я вам дещо не дорозповіла… Ми з кардиналом, так би мовити, друзі.

Віяло з огидним гербом нарешті вислизнуло із її рук та впало. Воно мене завжди дратувало.

– Та невже? – не повірила брюнетка. – Неприступний кардинал має бажання мати тебе за подругу..? Ха, не сміши мене, Терезо. Я вже декілька років ходжу до храму, аби побачитись з ним, а ти за пару днів стала його компаньйонкою? Досить жартувати, у тебе це завжди погано виходило.

Обличчя білявки миттєво зливається в кольорі з її волоссям. Вона штурхнула знайому, натякаючи тій, що краще промовчати, та брюнетка ще сильніше обурилася.

– Але він мені сказав, що я можу в будь-який момент звертатися до нього по допомогу… – я зробила невинний, звичний для них, вираз обличчя. Якщо добре подумати, то мені навіть вдалося не збрехати, я просто трохи змінила слова “неприступного” кардинала.

Брюнетка ляснула долонею по столу. Задзвеніли порцелянові чашки і з моєї вилилося кілька крапель на блюдце. Як некрасиво.

– Слухай, ти знаєш скільки жінок бігають за цим неперевершеним чоловіком? Всі. Від малої до великої, молодих та старих. А ти… Ти думаєш, що здатна бодай зачепити його погляд? В такому вбранні та з таким тілом!? – Брюнетка встала з-за столу, втративши останні краплинки терпіння, з кожним словом вона підвищувала голос все більше.

– Сядь, будь ласка, не сором себе... – її супутниця вхопила ту за сукню, намагаючись посадити брюнетку назад на стілець, але марно.

Ха-ха, так ось які чутки про мене пішли в аристократів! Дівчинка, яка ніколи не виходила в люди раптово стала подругою вельмишановного кардинала. Навіть мені зі сторони це здалося б дивним і неприроднім. Хоча правду нашого знайомства можуть знати тільки я з ним. Хмм… А якщо трохи пожартувати з неї?

– Ох, невже… Нас викрили… Його святість не буде задоволений, як почує…  – я зробила стурбований вигляд, опустивши погляд вниз. – Вибач. Клянуся, я не знала що він тобі до вподоби.. Якби знала, то ніколи б не давала згоди на такі стосунки…