5

Я прокинулася вже ближче до вечора, врешті-решт таке бурхливе життя втомлює, ще й якщо врахувати те, що до цього я тільки сиділа вдома. Тіло нестерпно боліло через вчорашні пригоди, але зараз немає часу відволікатися на відпочинок.

Мені дуже сильно хотілося їсти, тому я потягнула за мотузку біля ліжка для виклику прислуги. За пару хвилин у кімнату зайшла Марлін. Ну, звісно, в цьому домі так мало людей, що прийти змогла тільки вона!

– Принеси мені вечерю. 

– Невже панні хоче набрати зайві кілограми? Давно казала, що вам пора сідати на дієту для майбутнього чоловіка, не можна їсти так пізно, – зневажливим тоном почала вказувати мені покоївка.

Наче й нічого нового вона мені не сказала, і я звикла до такої поведінки, але цього разу… Мені на очі потрапила моя улюблена книга, на героїню якої я завжди мріяла бути схожою. З Аделаїдою Люпен так би ніхто не наважився поводитися, вона знала як поставити таких людей на місце. Невже я зовсім не змінилася після переродження? Невже я й далі залишаюся нещасною та слабкою донькою барона, яку ніколи не випускають на світ..? У дзеркалі на моїй тумбі я зустрілася поглядом із самою собою. 

Та скільки можна терпіти Марлін! Давно треба поставити цю жінку на місце! Я різко розвернулася та глянула в очі покоївці.

– Принеси мені вечерю. І припини зі мною так нахабно себе поводити, – майже проричала я їй в лице. Вона тільки схилилась в поклоні й через пару хвилин вечеря вже була в моїй кімнаті.

***

На вулиці сутеніло, тому час було збиратися в дорогу. Минула вилазка наштовхнула мене на нові ідеї, отож потрібно діяти швидко. Найголовніше – їжа. 

Коли вже повністю стемніло та в коридорах будинку стихло відлуння кроків дворецького, я проникла на кухню. Там ще мало залишитися кілька шматочків хліба та м'яса. Я прочитала в одній із книжок, що після тривалого голодування не можна сильно наїдатись, інакше потім буде гірше, тож цього разу я візьму небагато.

Вибратися за межі маєтку виявилося так само легко як і вчора. В місці, через яке я виходжу з будинку, мало вартових, якщо знати графік їх зміни, то проблем не буде. Я ж спостерігала за ними з віконця своєї малої кімнати протягом всього свого свідомого життя. Чому ж раніше… Байдуже, зараз не до цього.

Незабаром я добралася до кабаку, де залишила коня. Відпускати його і щоразу купляти нового в пияк було нерозумно, а так за ним тут приглядають і я можу взяти його в будь-який момент. Провідати вчорашнього знайомого краще вже на зворотній дорозі.

Дорога здалась легшою та швидшою ніж раніше. Та й страху вже не було. Якщо минулого разу дракон мене не з'їв, скоріше за все, відсотків так на шістдесят, цього разу також. До того ж, та ситуація… Він справді став людиною, коли доторкнувся до мене? Це був не обман зору чи міраж? Дива та й годі.  

Першим ділом задобрю його їжею, а далі як піде. Можливо, він розповість мені якусь інформацію, а можливо, погодиться допомогти, хто зна… Колись від батька я почула фразу, що найкраще підходить у цій ситуації: “Хто не ризикує, той не п'є шампанського”. Хоча в моєму випадку краще підійде – “той не виживає”. 

За роздумами я навіть не помітила, що вже добралася до печери. Цього разу я не боялася, або ж це мої відчуття настільки притупились, що навіть моя інтуїція підказувала, наче все буде добре.

– Агов! – прокричала, тільки-но зайшовши до печери. – Пане дракон, це знову я! Ми вчора бачилися, але поговорити так і не вийшло.

Дракон лежав посеред печери, трохи піднята голова видавало в ньому його зацікавленість. Він дивився з подивом, мовляв: “Чому ця божевільна знову тут?”

Ти – моя остання надія, ось чому.

Я зупинилась на відстані 10 кроків і усміхнулася йому. Цього разу він не втік і не вирішив одразу поласувати мною, а це прогрес.

– Я вам тут трохи їжі принесла. Ви, мабуть, голодні. – Коли я почала витягувати з сумки речі, він насторожився та трохи підвівся. – Не переживайте, це всього лишень їжа. Якщо хочете, я можу відійти далі, тільки не тікайте знову, прошу.

Ящірка фиркнула і знову вляглася, роблячи вигляд абсолютної байдужості.

Як тільки все з сумки було витягнуте, я відійшла ще на пару кроків назад. Хоч він і відносився до всієї ситуації з недовірою, але щойно відчув приємний запах, то відразу кинувся їсти. Я вже зраділа, що справи йдуть на краще, та надія згасла, коли це крилате створіння знову втекло кудись. Дідько. Ну нічого, хвостатий, я ще повернуся.

Наостанок я попрощалась і рушила до коня.

***

– Благаю, зробіть мене своїм! – Всемилостивий, що тут коїться?!

Вже пару хвилин у моїх ногах на колінах сидить чоловік і просить про дивні речі. 

Коли я зайшла в кабак, бармен поглянув на мене з дивною посмішкою та провів до кімнати на другому поверсі, заздалегідь попередивши, що мене може дещо здивувати. Ага, здивувати. Та тут вмерти від шоку можна!

Агент, побачивши мою прекрасну персону, кинувся в ноги і ледь не почав їх обіймати та цілувати. На щастя, йому завадив бармен. Невже ще одне лихо на мою й до того перенавантажену проблемами голівоньку?

– Встань. – Я вже думала, що здібність спрацювала, коли він підвівся, але його очі не помутніли. Чому це працює через раз? – А тепер сядь на ліжко і повільніше скажи все, що хочеш.

Він знову виконав мій наказ, хоча і підібгав губи від невдоволення, ніби не хотів від мене відходити. Я махнула бармену, що можу впоратися сама і він вийшов.

– Ви – моя рятівниця, панно. Я зобов'язаний вам життям, ні, моє нікчемне життя вже належить вам, – почав цей блазень. – Ви так мужньо кинулись на дракона, щоб врятувати мене… Я хочу віддячити ціною свого життя! Зробіть мене своїм лицарем!

Чарівно, ще один божевільний, цього не вистачало. Хоча, якщо подивитися на ситуацію під іншим кутом, то союзники не завадять. Союзники, а не схиблені!

– Якщо я відмовлюсь? – відчуваю, що відповідь мене не задовільнить. – Тим паче, ти зараз ледве рухаєшся, яка з тебе користь?