2

– Що це за дурня!? – вигукнула я настільки сильно, що ледве не оглухла.

Заждіть-но.

Не зрозуміла.

Перед моїми очима була кімната. Моя кімната. За вікном яскраво світило сонце, а поряд на ковдрі лежала книга. Та ще й та, яку я прочитала близько місяць тому, про пригоди пані Люпен. Місяць тому?!

Я вмить підірвалася з ліжка й побігла до календаря. Думки в голові всі переплуталися. Буквально кілька секунд тому я була в пащі дракона та чула хрускіт моїх кісток. А ще... Він просив вибачення? Та ну, вже геть з'їхала з глузду. 

На календарі писала дата рівно місяць до того як мене вбили. Чи, можливо, мені наснилось, що мене вбили? В принципі, цей варіант мав право на існування. Хоча ні, все було настільки реалістичним, що списувати це на сон було б дивно.

– Пані, дозвольте увійти. – Постукала у двері Марлін, служниця, яка терпіти мене не може, ще й постійно всілякі капості робить.

Двері безцеремонно відчинились і до кімнати зайшла ця відьма.

– Ти не отримала дозвіл.

Стара на мою відповідь лише знизила плечима.

– Та ви так довго думаєте, що мені немає й сенсу чекати, і без цього роботи повно. – Гидко посміхнулася жінка. – Що панні хочуть на сніданок?

Сумнівів, що моя смерть була сном, ставало все менше. Якщо я не помиляюсь, після моєї відповіді, вона принесе склянку води, зі словами: “Вам худнути час, а то не знайдете собі порядного чоловіка”, – й розреготавшись піде геть. 

Взагалі, я розповідала батькові про неї, але її порадив якийсь хороший друг, тому він вигнати Марлін так швидко не міг. Говорив, що просто треба придивитись до неї, що вона гарна людина і мені просто потрібен час, щоб з нею потоваришувати. Спочатку я намагалась це зробити, проте ця жінка продовжувала робити все, щоб життя не здавалось прекрасним. Але зараз не до цього, потрібно перевірити мою здогадку.

– Яєчню з беконом та зелений чай, – я повторила те, що говорила місяць тому, якщо вірно пам’ятаю.

– Звісно пані. – Посміхнулася служниця та зникла.

Через пів години вона все ж таки повернулась зі склянкою води. Та ще й промовила ті самі слова, що й тоді. Добре, моя теорія правдива. Я повернулася в минуле. Звучить, щоправда, як божевілля.

Всемилостивий, мене з'їв дракон! Ще й батька вбили… Точно, він саме зараз мав би повернутись з поїздки!

– Мій батько повернувся? – спитала у покоївки, коли вона вже була на порозі.

– О, маленькі панні хочуть піти до пана та пожалітись на погану прислугу? Невже ви ще не зрозуміли, що мене звідси не виженуть за будь-яких обставин. – Оце наглість, хоча від неї й іншого не було варто очікувати.

Та я більше не буду терпіти такого поводження із собою.

– Відповідай на запитання! – крикнула я, дивлячись їй в очі. Як вона дратує!

– Так, панно. Ваш батько ще не повернувся, але прислуга вже готує для нього сніданок, буде приблизно через годину.

Її очі якось дивно помутніли, вона стала по струнці рівно та ще відповіла так, начебто говорить з поважною людиною.

Дивина. Невже мій крик так вплинув на неї? Хоча до цього він не допомагав. А якщо це як в казці. Героїня повертається в минуле, отримує здібності, кохання і все багатство світу? Та ні, дурня. Хоча на рахунок здібностей потрібно перевірити. 

– Марлін, підійди до мене та стань на коліна, – промовила, дивлячись їй в очі. Вона слухняно виконала вказівки та вже була перед моїми ногами. – Подивись вниз і попроси пробачення за свою поведінку.

Вона зробила, як я сказала, й замовчала. Ха, а це цікаво! Але коли я сказала їй принести мені нормальний сніданок, Марлін різко завертіла головою та ще й почала кричати.

– Чому я тут сиджу? Що взагалі відбувається!? – і вилетіла з кімнати. 

Зрозуміла, потрібний зоровий контакт! І вона виглядала так, наче не пам'ятає, що я давала їй накази. Ось це вже може стати в нагоді.

***

За годину приїхав батько, він і справді живий! Ми з ним поснідали, а опісля я попросилась піти до його кабінету на приватну розмову, аби перевірити, чи дивна здібність спрацює на ньому.

Якщо мої здогадки вірні, при зоровому контакті я можу наказувати людям. Але якщо контакту немає, людина забуває все, що я їм говорила. Це все дуже класно, але як це обіграти так, щоб батько не запідозрив нічого? Не дуже хочеться випробовувати здібність на ньому, але доведеться. Якщо знову сидітиму в маєтку, то нічого не зміниться – я не отримаю жодних відповідей на свої запитання і через місяць мене та батька…

Тому потрібно діяти швидко і без вагань, або ж на мене чекає та сама доля. 

Точно, жриця! Можливо я знайду відповіді в храмі. Якщо ні, залишиться один варіант, про який і думати поки не хочу. Ну нічого, буду діяти як у книжках! Йтиму напролом, у героїнь ж виходило, значить, і у мене вийде. 

Розмова з батьком на довго не затягнулась. Я відразу ж поглянула йому у вічі і попросила, щоб він пустив мене до храму та дав карету, яка туди відвезе. Потім подумаю, як виправдати такий раптовий порив відвідати святиню Всемилостивого. І знаєте що? Вдалося! Чари подіяли так, як треба, і поки він не отямився, я рванула до виходу з маєтку.

Дорога до храму виявилась довшою, ніж здавалося. Зморена всіма відкриттями за сьогодні мені страшенно хотілося спати, але згадування про те, що може трапитися через місяць, змусило мене триматись в свідомості. Потрібно ще так багато чого вияснити та зробити, що тільки від думки про це почало паморочитись в голові.

– Пані, ми прибули. – Постукав кучер у віконце карети. 

Перед очима все мерехтіло від поєднання білого мармуру та людей в червоних накидках, що як мурахи снували туди й назад. Такими темпами я не скоро знайду ту жрицю. У більшості лиця відкриті, але майже половина ховалися за довгими каптурами. 

І це проблема. Але, думаю, поки потрібно зайти в храм. На щастя, він відкритий для відвідувачів, щоправда тільки деякі зали. Потрібно дістатися до когось з настоятелів, можливо в них є інформація.