Розділ 17

Гнів і паніка. Саме ці дві емоції поселилися в душі Елізи після того, як у її плани нахабно втрутилася Агнія та почала загрожувати всьому, що так ретельно готувалося.

Усю дорогу з Блюменеке до столиці Мізу вона намагалася вигадати, як вирішити дану проблему, але це виявилося не так просто.

Врешті-решт, у голові Елізи виникла одна ідея, але це було далеко не тим, що їй хотілося б реалізовувати. Дівчина продовжила свої розмірковування, але всі вони продовжували зводитися до того жахливого варіанту. Так що настала мить, коли Еліза була змушена здатися та наважитися на ту єдину міру, яка могла б зберегти стабільність її планів.

Опинившись у своєму палаці, Еліза першим же ділом познайомила Дельфіну з Яном, а тоді, полишивши гостю на чоловіка, поспішила усамітнитись у власному кабінеті.

Мабуть, це була найулюбленіша кімната імператриці. Напівтемне приміщення було сповнене дивовижною сумішшю запахів: воску зі свічок; висушених квіток півоній, які зберігались тут ще за життя Хідео, так як нагадували йому про загиблу дружину Каорі; давніх фоліантів і магії.

Не звертаючи жодної уваги на бруд, Еліза сіла прямо на підлогу, заплющила очі та потягнулася до внутрішньої сили. Та одразу ж відгукнулась, приємно гріючи та готуючись до використання. Дівчина витратила трохи часу, щоб ще дужче розпалити полум’я магії, а тоді направила його на ментальну подорож.

Коли з’явилася Еліза, Марк саме дрімав у каюті. Варто зазначити, що після свого поранення він фактично весь час проводив там. Звісно, йому така бездіяльність не дуже подобалася, але Деян наполіг, що хлопцю потрібно добре відпочити та відновити сили.

Дивлячись на те, яким спокійним був Марк уві сні, Еліза не хотіла його будити, але, на жаль, це було необхідністю, тож дівчина голосно назвала його ім’я. Хлопець одразу ж розплющив свої сині очі та здивовано поглянув на гостю. Йому в голову одразу ж прокрались тривожні думки…

— Ян…

— З ним усе гаразд, — поспішила його запевнити Еліза.

— То що змусило тебе переміститись сюди?

— Ну, не зовсім переміститись. Я знаходжусь тут не на фізичному рівні, а на лише на ментальному, використавши твою свідомість як маяк, — уточнила вона, а тоді відповіла на задане запитання: — А прибула я, так як у наші плани втрутились. Тож тобі треба буде виправити це, виконавши одне делікатне завдання.

— Що за завдання?

Еліза відповіла. Зізнатися, Марка її слова дуже шокували. Він дещо розгубився, але врешті-решт зібрав думки докупи та відповів:

— Ти чудово знаєш, що для тебе я готовий піти на багато що, але це…

Розуміючи, що просить у Марка про надто велику послугу, Еліза була вимушена дістати з рукава козир, яким до останнього не хотіла користуватися.

— Ми з Яном чекаємо на дитину, — повідомила вона.

Очі Марка широко розплющились, а рот мимоволі відкрився від шоку. Такого він точно не очікував. Звісно, знав, що рано чи пізно в Елізи та Яна будуть діти, але не думав, що це станеться аж так скоро і саме в такий період часу.

— І в такому делікатному стані ти збираєшся йти в бій? — Марк був приголомшений такою легковажністю та необережністю Елізи.

— Я розумію всі ризики, але йду на них, бо не маю іншого вибору. Мушу зробити це заради цієї дитини і її майбутнього. Якщо вже я збираюсь привести в цей світ нову людину, то хочу забезпечити їй, наскільки це можливо, звісно, спокій і щастя. А в країні, де йде війна та немає стабільності, це неможливо. Саме тому готова я зробити буквально будь-що. Сподіваюсь, тепер ти мене розумієш.

Еліза помахом руки змахнула з обличчя неслухняне пасмо густого чорного волосся. Виклавши всі свої карти на стіл, вона з затамованим подихом почала чекати на реакцію свого співбесідника. Марк з відповіддю не тягнув.

— Так, розумію. І я зроблю те, про що ти просиш. Можеш, не нервуватися щодо цього.