Розділ 16

З давніх-давен територія острова Блюменеке належала до королівства Бергенленд. Це місце, що відзначалося теплим кліматом протягом усього року та дивовижною екзотичною природою, було улюбленим вибором для відпочинку багатьох правителів.

Але близько трьохсот років тому внаслідок тривалих і палких міжнародних переговорів Блюменеке було визнано політично-нейтральною територією, де лідери держав збиралися раз на десять років і обговорювали всі найважливіші питання.

От і зараз саме тут зібралися всі найвпливовіші постаті з різних куточків світу з метою дискусії можливого вирішення конфлікту між імперією Мізу та королівством Льор. Уже минуло кілька днів з тих пір, як до берегу острову причалили делегації з Бергенленду, Візинії, Кулдебломсту. Імператриця Місато також прибула разом з усіма, проте король Ігор усе ніяк не з’являвся, не даючи переговорам розпочатися.

Того дня чоловіки з самого ранку вирушили на полювання на екзотичних тварин, щоб хоч якось убити час очікування правителя Льору, залишивши представниць жіночої статі відпочивати та вести світські бесіди.

Чесно кажучи, Місато не вельми влаштував такий стан речей, але їй усе-таки довелося з ним змиритися, щоб не спровокувати жоден політичний конфлікт.

Отже, близько полудня під надійним прихистком густих дерев від палючих сонячних променів у саду зібралися імператриця Мізу, цариця Візинії зі своєю юною підопічною, а також королева та принцеса Бергенленду. Що ж до Кулдебломсту, то закони цієї імперії щодо жінок були настільки суворими, що забороняли жінкам хоч якось проявляти себе в сфері правління, так що жодна з представниць цієї статі не прибула на Блюменеке.

Розпізнавши кожну з них було дуже легко, оскільки всі жінки були вбрані відповідно до модних тенденцій своєї Батьківщини.

Найбільшу увагу привертали, беззаперечено, уродженки Візинії. Цариця Агнія та її юна підопічна Дельфіна обидві вбрали пишні золоті сукні, що яскраво блистіли на сонці, а також одягли чимало важких дорогоцінних прикрас, бажаючи продемонструвати все багатство своєї держави.

У Бергенленді, навпаки, розкіш не була популярною, тож і королева Іріме, і принцеса Ліана обрали прості світло-зелені сукенки, підперезані акуратним білим пояском.

Та якщо вдягнені вони були скромно, то вели себе кардинально протилежним чином — самовпевнено та навіть надмірно.

Місато докладала всіх можливих зусиль, щоб тримати на лиці дружньо-зацікавлений вираз і не демонструвати власного роздратування, причиною якого було розчарування. Вона ж то думала, що на цій зустрічі будуть обговорюватися серйозні політичні питання, а замість цього змушена була слухати пусту балаканину самозакоханої королеви Іріме, яка робила все задля того, щоб бути в центрі уваги та затьмарити інших.

Агнія ж переважно мовчала. Не те що б вона не вміла вести світські бесіди, проте жінку страшенно напружувала присутність Місато. Ця дівчина була їй вкрай неприємною. Цариця б з набагато більшою охотою бачила на престолі Мізу котрогось з синів Хідео, та, на превеликий жаль, нікого з них не залишилося в живих.

Ех, шкода. Протягом довгих років Агнія розробляла плани того, як підіслати до Таро, що був старшим сином Хідео та мав стати наступним імператором Мізу, одну з учениць своєї таємної спецшколи, де бідних дівчат-сиріток перетворювали на звабливих і небезпечних жінок, готових присвятити все своє життя служінню Батьківщині. Кожну з них Агнія любила, наче рідну доньку, якої в неї ніколи не було.

Жінка з ніжністю поглянула на Дельфіну, яка була однією з найкращих випускниць тієї школи. Ця рудоволоса висока дівчина з міцною будовою тіла була надзвичайно талановитою у багатьох сферах, чим і привернула увагу цариці та здобула для себе особливе ставлення. Дельфіна була першою та єдиною, кого Агнія побачила у ролі майбутньої цариці та взяла під свою офіційну опіку. Але це вже зовсім інша історія…

Як же ж боляче було усвідомлювати, що всі плани стосовно введення до імператорської сім’ї своєї людини зруйнував рідний брат Агнії. Варто визнати, жінка щиро соромилася того, що Реджинальд був членом її сім’ї.

Він завжди був білою вороною. З дитинства чхав на будь-які правила, вважаючи себе вищим за них. Як-не-як Реджинальд був майбутнім царем.

Щоправда нахабний хлопчина не врахував, що така поведінка може призвести до того, що батькові увірветься терпець, так що спадкоємицею престолу стане Агнія.

Ох, якою ж бурхливою була реакція Реджинальда. Він тоді ледве не вбив свою сестру, накинувшись на неї з ножем прямо під час церемонії поховання їхнього батька, що помер внаслідок важкої пневмонії в уже доволі солідному віці. Якби не швидка реакція гвардійців, Агнія б того ж дня лежала в могилі. Під її ключицею шрам на все життя як згадка про цей страшний день, коли жінка усвідомила, що якщо рідна кров може спробувати тебе вбити, то абсолютно всіх без виключення потрібно сприймати як потенційну загрозу.

Після того, що сталося, Реджинальд, очевидно, не міг більше залишатися у Візинії, тож поспішив утекти з Батьківщини. Протягом багатьох років ніхто нічого про нього не чув.

Чесно кажучи, Агнія вже навіть встигла повірити, що її брат помер, коли несподівано з’явилася новина про те, що Реджинальд втерся в довіру імператора Хідео, а тоді по-зрадницьки вставив йому ніж у спину, вчинивши державний переворот і зайнявши престол Мізу. Агнія ніскільки не здивувалася, що її брат вчинив таке звірство і передбачила, що його правління довго не триватиме. Як виявилося, жінка не помилилася. Через декілька років до імперії повернулася загублена принцеса Місато та, вбивши Хідео, посіла своє законне місце на престолі.

Несподівано на узбережжі, де й розмістилися шановні пані, з’явився бергенлендський гвардцієць. Високий міцний чоловік біг до них з максимальною для себе швидкістю, міцно стискаючи в руках якийсь папірець. Під пильним поглядом усіх присутніх, він передав той самий аркуш своїй правительці та щось тихо зашепотів їй на вухо. Чим більше Іріме його слухала, тим похмурішим ставало її обличчя. Читання записки не покращив настрій королеви.