Розділ 12

Як не парадоксально, але Ян був останньою людиною у палаці, що дізналася про повернення Елізи та Марка, а вони взагалі-то були йому дружиною та найкращим другом. Причиною для такого парадоксу полягала в тому, що з самого ранку він знаходився на воєнних нарадах, обговорюючи найсвіжіші новини з фронту та виробляючи нові стратегії.

Варто визнати, що зі своїми обов’язками Ян справлявся просто вражаюче вміло як для хлопця, що не мав можливості отримати жодної спеціальної для цього освіти. Спершу генерали та капітани імперії Мізу ставилися до нього з настороженістю, але дуже швидко колишньому розбійнику, а нині імператору вдалося завоювати їхню довіру та повагу.

Добре знаючи звички своєї дружини, Ян одразу ж вирушив до імператорської купальні, оскільки після будь-яких напружених місій Еліза завжди розслаблялася там.

Спустившись крученими кам’яними сходами до цього сакрального місця, Ян скривився від смердючого запаху сірки. Хоч він і жив тут уже тривалий час, але йому все ще не міг звикнути до використання для миття води з термальних джерел.

Більше того, в імперії Мізу, на відміну від його рідного королівства Льор, приймання ванни було не просто очищенням тіла, а певним ритуалом, що допомагало духовно відновитися та набратися енергії на нові звершення.

Саме через цю сакральність процесу Ян надавав перевагу залишати Елізу в купальні наодинці, але цього разу ситуація була іншою. Бажання з’ясувати деталі того, як усе минуло, перемогло будь-які незручності, пов’язані з цим.

Еліза лежала в дерев’яній ванні та відмокала у гарячій воді. У купальні панувала напівтемрява, так що Ян бачив лише витончений силует своєї дружини. Її голе тіло все ще справляло на нього сильне враження, хоча романтичні стосунки їхні тривали вже кілька років, і протягом цього часу він неодноразово бачив свою кохану без одягу. Але було щось особливе у її худорлявій фігурі. Важко було повірити, що таке тендітне тіло приховує в собі неабияку силу.

— І довго ти збираєшся так на мене витріщатися? — запитала Еліза, помітивши, що більше не сама.

— Я так бачу, що ця невеличка пригода повернула тобі розмовний стиль розбійників, — помітив Ян.

— А ти заздриш? — з посмішкою запитала Еліза.

— Можливо, трохи, — у тон їй відказав Ян, хоч насправді не відчував ні краплі потягу до того, щоб повернутися до життя, яке в нього було раніше.

Життя змусило цього чоловіка стати розбійником, але його душа ніколи не лежала до цього. Еліза добре стала цей факт, тож не стала продовжувати тему.

Замість цього вона залишила дерев’яну ванну та підійшла до свого коханого, даючи йому можливість ще детальніше побачити своє тіло.

— Мені дуже потрібно розслабитися. Зробиш мені свій фірмовий масаж?

— Залюбки, — Ян просто не міг відмовитися від такої пропозиції.

Чоловік став за спиною своєї дружини та почав м’яко масувати її плечі. Скоро його руки почали спускатися все нижче та нижче, аж доки не зупинилися на її свіжому шрамі. Йому не треба було навіть нічого казати, бо Еліза й так з легкістю вловила хід його думок.

— Я вдома, тож уже зовсім скоро від нього й сліду не залишиться, — ніжно промовила вона, намагаючись заспокоїти коханого, але її слова не змогли досягти бажаного результату.

Ян скрутно похитав головою.

— Ти надто часто ризикуєш собою.

— А що поробиш? Я ж імператриця, так що в мої обов’язки входить жертвувати собою заради народу.

— Сумніваюсь, що король Ігор готовий ризикнути хоча б подряпати себе.

При згадці про свого колишнього чоловіка Еліза, неначе обпечена, відсахнулася від Яна. Дівчина не любила згадувати те, як була вимушена вийти за правителя іншої країни. Так, звісно, спершу Ігор зі своєю армією допоміг їй повернутися додому та зайняти законне місце на престолі рідної країни, проте потім він намагався вбити її, не відчуваючи при цьому ні каплі жалю. Як низько та гидко!

— Я ніскільки не схожа на цього шмаркача.

— Звісно ж, не схожа, — одразу ж погодився Ян. — Ти особлива та дивовижна.

І в доказ абсолютної щирості власних слів чоловік повернув дружину до себе обличчям і пристрасно поцілував. Дівчина охоче відповіла йому та пішла навіть далі.

***

Коли пара з’явилася в їдальні, сніданок уже чекав на них.

Тільки вранці імператорське подружжя могло дозволити собі таку розкіш, як їжа наодинці одне з одним. Що стосується обідів і вечерь, то їх було заведено проводити в компанії придворних осіб, щоб не втрачати їхньої лояльності, оскільки це було вкрай важливо для держави в умовах війни.

— До речі, ця затія призвела до ще одного позитивного моменту, — промовила Еліза, беручи до рук ніж, щоб відрізати собі шматок омлету. — Ми знайшли племінницю Бея.

— Правда? Це просто чудово, — Ян проявив щире зацікавлення цією новиною. — Ти вже повідомила Бея?

— Звісно, що так. Він саме керував військовою операцією в Хору, але зараз передав усі свої повноваження генералу Накана і вже спішить сюди. Хоче сам поговорити з племінницею та вирішити, що робити з нею далі.

Ян кивнув.

— Цілком зрозуміло. А батьки дівчини?

Еліза знизала плечима.

— Батька в неї немає, лише мама. Якщо Бей вважатиме, що присутність цієї жінки тут необхідна, то я не буду заперечувати проти її приїзду. У мене ж є важливіші справи, ніж займатися їхніми сімейними мелодрамами.

Ян скривився. Йому завжди погано вдавалося приховувати власні емоції, особливо, коли вони були такими яскравими, як у цей момент. Так, він розумів, що його дружина чинила раціонально, але при цьому йому була не до вподоби її холодність.

Ян не міг позбутися думки, що титул імператриці сильно змінював дівчину. З кожним днем вона ставала все менш схожою на ту Лі, яку йому довелося вперше зустріти та покохати.

— Я б хотів її навідати.

Не стало навіть натяку на ту розслаблену атмосферу, що панувала між ними до цього. Еліза одразу ж напружилася. Пазурі ревності в’їлися в її серце.