Розділ 7

Насильство не було Джековим улюбленим методом досягнення цілей, проте йому довелося змиритися, що у житті пірата до нього доводиться вдаватися досить часто.

Йому рідко доводилося мати справу з людьми, з якими можна було просто цивілізовано домовитися. Ох, як би йому хотілося цього, та, на жаль, більшість намагалася кинути його, за що потім доводилося платити.

От і зараз Джек мусив витрачати свій час, щоб провчити зграйку телепнів, яким вистачило нахабства обманути його та підставити. Через них його команда потрапила в засідку жандармів Візинії та ледве не були спіймані ними. Цього Джек просто так залишити не міг, тому заповзявся знайти цих недоумків і покарати. Це мало стати не просто помстою, а й доброю наукою для всіх тих, хто думав зв’язатися з капітаном корабля «Берта».

З собою на справу Джек, як завжди, узяв лише Робіна. Попри те, що йому самому не подобалися подібні вилазки, та капітан знав, що його права рука буквально отримує задоволення від цього.

Покінчивши з брудною справою, чоловіки пішли до місцевого бару. Вони заслужили на те, щоб випити якоїсь доброї місцевої наливки та розслабитися.

— То що там стосовно Джемми? — поцікавився Робін, коли гарненька офіціантка вже принесла їм випивку та закуски.

Джек задумливо крутив у руках креветку у паніровці. Він не поспішав відповідати на запитання, ретельно міркуючи про те, що саме варто сказати. Усередині нього відбувалася боротьба між бажанням приховати реальний стан речей і усвідомленням того, що своїй правій руці краще давати максимальний обсяг інформації, щоб той з незнання ситуації не наробив дурниць.

Адже ж таке вже бувало раніше. Згадати хоча б минулорічний інцидент у Флюзбеті. Тоді Джек не повідомив нікого, включно з Робіном про те, що серед місцевих жандармів у нього є шпигун. Він і подумати тоді не міг, що його імпульсивна права рука вб’є того чоловіка, щойно побачивши його на пристані, де вони всією командою придивлялися до кораблів, шукаючи свою майбутню ціль.

Насправді, Джека тривожило те, яким був Робін, але він знав, що не може ніяк його змінити, тому навіть не намагався, а просто прийняв такий стан речей.

— Я вже переговорив з кількома людьми, які зацікавлені в тому, щоб отримати таку цінну заручницю, як Джемма.

В очах Робіна заблистіли нотки азарту. Він відставив кухоль з пивом убік і запитав:

— То з ким і про яку суму ти домовився?

— Я ще ні з ким не домовився.

Лице Робіна незадоволено набурмосилося.

— З чого така повільність? Хочеш втратити шанс отримати нагороду за це дівчисько?

Джек незадоволено скрипнув зубами. Саме цих слів він і не хотів почути. Капітан і сам розумів, що краще не баритися з, давайте називати речі своїми іменами, продажем Джемми, аби вона не втратила свою цінність в очах потенційних покупців. Проте голос усередині його голови наполягав не поспішати, а він звик довіряти власному чуттю. Ще ніколи воно його не обманювало.

— Не тисни на мене. Це рішення дуже відповідальне, і я прийму його, коли вважатиму за потрібне. І зроблю це сам, — безапеляційно відрубав Джек, тим самим поставивши крапку в цій розмові.

Він уже пошкодував, що поділився цим усім з Робіном, але ще навіть не здогадувався, до яких наслідків призведе цей вчинок.