Розділ 6

За тиждень атмосфера на кораблі змінилася до невпізнаваності, і це помічали всі, а особливо Джек. Дивовижно, як сильно повпливала на всіх присутність Джемми.

Здавалося, вона нічого особливого не робила — просто готувала по-справжньому смачні страви та робила все можливе, щоб заприятелювати з піратами, незважаючи на ті дикі погляди, якими вони дивилися на неї. Та, як не дивно, це справді змогло змінити команду корабля «Берта». Уже за кілька днів пірати перестали дивитися на дівчину як на шматок м’яса, а тоді почали сприймати її як рівну.

Та не можна сказати, що Джеммі аж так добре велося на кораблі. Життя дівчини ускладнювало, як не дивно, співчуття. Їй було морально важко спостерігати за регулярними грабунками та нападами піратів.

Коли Джемма вперше стикнулася з цим, то влаштувала справжню істерику.

Побачивши, як пірати беруть на абордаж торгове судно та накидаються на нього, забираючи все цінне майно купців і завдаючи фізичної шкоди тим, хто хотів їм завадити, дівчина просто остовпіла. Вона з жахом спостерігала за тим, що відбувалося, а прийшовши до тями, вибухнула щирим обуренням.

— Як ви можете так чинити?! — заголосила Джемма. Її настільки переповнював праведний гнів, що дівчина навіть забула де і в якому становищі знаходиться. — За що ви так з цими людьми?! Вони ж нічим не заслужили такого!

Кинувши погляд на свою команду, Джек зрозумів, що точно не зможе при них вгамувати Джемму та втовкмачити їй як працює цей світ. Тому хлопець дещо грубо схопив її за руку та рішуче потягнув до тої каюти, яка раніше слугувала їй в’язницею, не звертаючи увагу на протести дівчини та її спроби вирватися.

— Що за виставу ти влаштувала? — крізь зуби процідив Джек, з гуркотом зачинивши за собою двері.

Залишившись один на один з цим небезпечним піратом, Джемма відчула, як її огортає пронизлива хвиля крижаного страху. Їй стало не по собі від самої лише думки про те, що він може з нею зробити, але дівчина все-таки змусила себе підвести погляд і відповісти на запитання.

— Я не можу спостерігати за подібним варварством.

Від цих слів руки Джека мимоволі стиснулися в кулаки.

— Не можеш? А доведеться, якщо не хочеш знову весь час сидіти тут.

Десь з хвилину Джек і Джемма просто невідривно дивились один на одного, і за цей час вони встигли сказати те, що не могли промовити вголос. «Я не хочу знову ставати пташкою в клітці,» — промовляли її волошкові очі. «Я теж цього не хочу. А ще я не хочу втрачати можливість бачити тебе щодня,» — відповідав його погляд.

— Гаразд, у майбутньому я триматиму язик за зубами, — врешті-решт сказала Джемма.

— От і добре.

Джек різко розвернувся та поспішив залишити каюти, переживаючи про те, що якщо ще трохи залишиться наодинці з цією дівчиною, то не зможе втримати себе в руках і дасть власним бажанням волю. Він направився до трюму, щоб взяти одну з пляшок дорогого та якісного рому, вкраденого в тих купців, і таким чином вгамувати власні емоції. Ніхто з команди не наважився б підійти до свого капітана в такому стані, окрім, звісно, Деяна. Знаючи, що Джек ніколи не зашкодить йому, він сміливо спустився до трюму. Спершись кістлявим плечем у стіну, Деян прямолінійно запитав:

— Тобі подобається ця дівчина, чи не так?

Джек не став заперечувати, бо знав, що від Деяна нічого не приховаєш. Цей чоловік прожив чимало років і навчився з легкістю розуміти людей. Брехати йому було ще тою дурістю.

— Ну і що з того? У нас з нею все-рівно нічого не вдасться.

Деян похитав головою та поглянув на Джека таким поглядом, як дорослі подеколи дивляться на дурненьких діточок.

— Авжеж, легко так говорити, навіть не спробувавши з’ясувати, чи це справді так. Та знаєш, якби Рем так само боявся підступитися до Берти, то тебе б не було на цьому світі. Але він був сміливим і рішучим. Питання лише в тому, чи ти успадкував ці риси від свого батька?

Сказавши це, Деян залишив Джек наодинці з власними думками. А подумати йому було про що.