Розділ 4

Після розмови з Робіном Джемма одразу ж прийняла рішення втекти, але не поспішала з втіленням цієї затії. Варто зазначити, що дівчина була найкращою ученицею на заняттях зі стратегії та тактики в академії, тож їй було добре відомо, що в подібній ситуації варто не діяти гарячково, а поспостерігати за викрадачами, вивчити їхню поведінку та скористатися слабкими сторонами у своїх інтересах.

Залишившись сама у замкненій каюті, Джемма одразу ж ретельно оглянула все довкола, але не змогла знайти нічого, що можна було б використати проти піратів при втечі. Там були лише купа тканин і металічне відро, у яке полонянка мала справляти свої природні потреби. Прикро, адже якби вона змогла роздобути щось схоже на зброю, то мала б реальні шанси.

У дитинстві мати часто брала Джемму з собою на полювання та вчила її всім премудростям цієї справи. Дівчина добре пам’ятала, як сиділа у засідці, міцно стиснувши в руках лук і терпляче чекаючи, поки з’явиться якась дичина. Звісно, Джеммі не вдалося досягти рівня майстерності своє матері-ельфійки, але варто було визнати, що з лука стріляла вона дуже добре та практично завжди влучала в ціль.

Але це не зупинило Джемму, яка жадала волі понад усе. Дівчина поставила собі за мету два ключових завдання — приспати пильність ворога та вивідати якомога більше інформації про нього — і успішно впоралася з ними, вдаючи з себе налякану невинну панянку, ненав’язливо розпитуючи Робіна та за будь-якої можливості спостерігаючи за життям на корабельній палубі через невеличке кругле віконце.

Таким чином уже через тиждень свого полону Джемма отримала реальний шанс втекти. Вона знала, що на світанку вся команда піратів міцно спить, а також мала ножичок, поцуплений у Робіна, щоб зламати замок на дверях, тож ніщо не могло завадити їй полишити нарешті цей корабель.

Вивільнитися зі своєї в’язниці було для Джеммою справжнім щастям. Дівчина жадібно вдихала свіжий запах повітря, слухала крики чайок і спостерігала за тим, як сонце піднімалося з-за обрію і сяйвом своїх променів дарувало їй надію. Здавалося б, вона б могла так стояти вічно, насолоджуючись моментом, але обставини змусили її не розслаблятися, а продовжувати діяти.

Переконана у тому, що їй як напівкровці вистачить витримки проплисти аж до суші, яка, згідно з балачками піратів, знаходилася недалеко, Джемма вже майже зробила крок у морську блакить, коли сильні руки схопили її за талію та, притиснувши до міцного чоловічого тіла, потягнули назад. Від несподіванки та переляку дівчина закричала, але її голос заглушила мозолиста рука, що швидко затиснула її рота. Джемма намагалася вивільнитися, але всі її спроби були марними через значну перевагу в силі супротивника, тож скоро їй довелося припинити боротьбу та дозволити затягнути себе знову в ту кляту каюту.

Переконавшись, що дівчина остаточно заспокоїлася та не збиралася викинути ніякого коника, Джек відпустив свою полонянку, але залишати її не поспішав. Ні, спершу потрібно було провести вкрай непросту, але необхідну бесіду.

— Та ти з глузду з‘їхала! Зовсім з головою не дружиш?!

Варто було визнати, що це був далеко не найкращий початок для розмови, але Джек не зміг стримати своїх емоцій.

— А що такого ненормального в тому, що я спробувала втекти?! — ці сповнені непідробного гніву слова викликали в Джемма сильне обурення. — Хіба на моєму місці так не вчинила б будь-яка панянка, яка має достатньо самоповаги та сміливості?!

— Додай до цього переліку дурість, необхідну для того, щоб стрибнути у море, яке аж кишить русалками.

Джемма здригнулася, усвідомивши, що навіть не подумала про цих небезпечних істот, які так і чекали можливості поласувати людською плоттю. Розповіді матері про русалок добре закарбувалися у пам'яті дівчини.

Колись ці істоти були цілком невинними та навіть приязними, особливо до ельфів. Але їхнє підводне місто знаходилося аж надто близько до незвіданих земель, які випромінювали надзвичайно сильну темну магію та з кожним днем все більше і більше труїли нещасних русалок. Таким чином в один день всі вони перетворилися на жорстоких бездушних монстрів.

Однозначно, краще вже бути полонянкою піратів, ніж їжею для русалок.

Думки Джемми відобразилися на її обличчі, тож Джеку легко вдалося прочитати їх. Так що коли він продовжив, його голос уже був значно м’якшим:

— Повір, я сам не в захваті від цієї ситуації. Мені б щиро хотілося, щоб ми познайомилися за інших умов, але вже що маємо, те маємо.

— То чому ти не можеш просто відпустити мене?

— Бо не все так просто, Джеммо, — з прикрістю похитав головою Джек. — Я капітан, що означає, що не можна слідувати власним бажанням, а потрібно думати про інтереси всієї команди. Усі вони дуже зацікавлені в грошах, а ти — гарантований шлях отримати їх у великій кількості.

На це Джемма не мала, що відповісти, тож вона просто важко зітхнула та опустилася на гору тканин. Джек зібрався вже залишити каюти полонянки і вже навіть відчинив двері, коли йому спала на думку одна несподівана ідея. Він знав, що вона точно не сподобається його команді, але щось усередині нього підказало йому все-таки спробувати її втілити.

— Послухай, під час нашої розмови в барі ти сказала, що втомилася бути правильною дівчинкою і готова порушувати правила. Це справді так?

Його слова спантеличили Джемму. Вона не розуміла, до чого він веде і це викликало всередині неї неспокій.

— А якщо так, тоді що? — врешті-решт запитала дівчина.

Джек посміхнувся, і Джемма знову зачарувалася красою його обличчя.

— Тоді я можу запропонувати тобі найяскравішу пригоду за все твоє життя. Ти станеш піраткою та відчуєш смак справжнього життя, а коли ми отримаємо за тебе викуп, ти повернешся до свого колишнього існування. То що думаєш?

Декілька хвилин Джемма вагалася. Ельфійське виховання активно боролося з покликом серця, але врешті-решт зазнало поразки, погодившись, що такий варіант значно кращий, ніж сидіти під замком без діла.