Батько завше боготворив Діну і зазвичай дивився крізь пальці на численні вибрики своєї улюбленої доньки. Та коли дівчина напередодні нового року перекрасила своє волосся, за останнім писком моди, в ядовито-зелений колір навіть він все ж не втримався від справедливого гніву. Сердито зиркнувши на “модернову” зачіску малолітньої доці чоловік виніс свій остаточний вердикт; зимові канікули дівчина проведе в селі у бабусі й дідуся.
Зрозуміло, що Діна не горіла особливим бажання провести всі Різдвяні свята в якійсь глухій, Богом забутій глушині. Проте той суворий тон з яким батько виголосив свій вирок ясно дали зрозуміти юнці, що сперечатися з ним буде не надто розумним кроком з її сторони. Тож зціпивши зуби дівчина почала покірно збиратися в дорогу. Зрештою, втішала себе юнка, її покара триватиме трішки більше тижня, а час проведений в карпатських горах може видатися не таким вже нудним і одноманітним.
З такими заспокійливими думками на другий же день після Нового року п’ятнадцятилітнє дівчисько змушене було вирушити в неблизьку путь. Дві години гуркітливим тряським потягом, потім ще година порепаною “маршруткою” по вибоїстій гірській дорозі неабияк втомили юнку. Тож добравшись до оселі дідуся й бабусі Діна тільки на те й спромоглася, що привітатися з рідними, нашвидкуруч повечеряти та безсило впасти в завбачливо підготовлену бабусею постіль.
На ранок дівчині довелося витримати тривалі розпитування бабусі про її міське життя-буття, здоров’я й успіхи в школі. Заледве вгамувавши ненаситну цікавість старенької Діна нарешті зуміла вирватися надвір прогулятися. Тут на неї чекала справжня зимова феєрія складена з мальовничого гірського ландшафту, пронизливо-чистого повітря та дивовижно-яскравого зимового сонечка.
Ясна річ, що Діна вже неодноразово навідувалася в гості до дідуся та бабусі, та оце їй чи не вперше пощастило побувати в гірському селі напередодні Різдвяних свят. Побачене неабияк вразило юну городянку. Ошелешена, вона довгенько не могла прийти до тями від тої неповторної краси, майже незачепленої цивілізацією природи, що оточувала дівчину. Неповторної атмосфери незайманості, яку нізащо не відчуєш в гамірному, багатолюдному місті.
Веселий окрик відірвав юнку від милування навколишніми краєвидами.
– Діна, невже це ти!?! Привіт, дорогенька! Коли приїхала?
Цей дзвінкий голос дівчина впізнала відразу. Він належав одній із її найкращих сільських коліжанок. Любка ніколи не відносилася до надто “крутих” подруг, в розумінні Діни. Однак ця життєрадісна щебетуха і всезнайка місцевих пліток та слухів вносила неабияке різнобарв’я в нудну сільську одноманітність. Тож гонориста городянка зазвичай поблажливо ставилася до деякої незграбності та кострубатості у поведінці своєї веселої товаришки.
Оглянувшись на голос Діни і собі стримано привіталася:
– Привіт, Любко! Я приїхала вчора вечором.
– Надовго до нас?
– Та так, на декілька днів. Вирішила трохи відпочити від міських “тусовок”. Так би мовити, набратися тут нових вражень.
Діна, ясна річ, не згадала в тої “маленької” обставини, що в село вона приїхала не зовсім за своїм бажанням. Проте подрузі цього і не треба було знати. Нащо було підривати власний авторитет серед місцевих дівчат. Для чого розказувати, про свою постійну неохоту їздити сюди в гості та вимушеність у спілкуванні з такою обмеженою та передбачуваною сільською молоддю.
Однак дівча було непоганою актрисою, тож зобразивши на обличчі неабияку приязнь та щирість мило поцікавилося:
– Як в тебе справи? Що новенького в селі? Є якісь цікаві відомості?
Звісно, що в селі завше знайдеться чималенька порція нових слухів, пересудів, та інших пліток. І як справжня говірлива селянка, Любка знала їх безліч. Почувши запитання подруги, вона завела здавалося безкінечну розповідь, з незліченними подробицями й деталями про все те, що сталося в селі за останній час. Діна слухала теревені подруги у піввуха. Вона не надто добре знала сельчан і перипетії їхнього життя здавалися дівчині дріб’язковими та малозначущими. Юнку переймали більше справи міські, її друзі й приятелі, і ті новорічно-різдвяні розваги та веселощі, які вона мимоволі пропустить.
Та надто довго сумувати не в стилі Діни. Струснувши головою, щоб прогнати невеселі роздуми вона перебила Любку:
– Слухай, а де тут у вас можна трохи розважатися вдень?
Любка наморщила чоло в роздумах і по деякій паузі невпевнено промовила:
– Та навіть і не знаю. Клуб зараз закритий. Хіба, що в корчму вуйка Стефка сходимо. Там можна посидіти, випити кави, порозмовляти.
Ідея відвідати третьосортну сільську забігайлівку не надто привабила Діну, проте перспектива і надалі безцільно вештатися безлюдними вулицями її хотілося ще менше. Тож без найменших вагань дівчина кинула подрузі:
– Гаразд. Пішли в корчму. Вип’ємо кави, а заодно ти докінчиш свою розповідь.
Зсередини корчма дядька Стефка, під назвою «Гуцульська забава», справила на юну городянку доволі непогане враження. Бар хоч і був не таким фешенебельним та модним, як бачені нею досі міські бари, проте мав свій неповторний та, навіть, де в чомусь, загадковий шарм. Від дерев’яних стін будівлі доносився запах карпатських смерек і сосен. Його розбавляв гострий аромат кави та пива. Довершувала картину негучна, проте мелодійна фольклорна музика, що лилася зі старезного магнітофона. Загалом атмосфера у корчмі була наповнена спокоєм і затишком.
#10958 в Любовні романи
#2685 в Короткий любовний роман
#4280 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 27.03.2020