10

З такими питаннями в голові я вийшла з будівлі аеропорту. З такою не малою купкою запитань я сіла в машину свого боса і, пристебнувшись чисто на автоматі, втупилася в лобове скло, де спочатку майоріли різноколірні вогники цього величезного пересадного дому для багатьох мешканців цього світу, а потім і темряву, яку тільки розрізали фари від машини. Я б напевно так завмерши доїхала і до себе додому, якби не Ринат Андрійович, який вирішив перервати те мовчання, яке вже здавалося повисло над нами обома. Воно мене аніскілечки не гнітило, що певно не можна було сказати щодо чоловіка.

- Гарні люди, - я чомусь підозрюю, що керівник бачив в якому пригніченому настрої я знаходжуся, тому не почав відразу з місця в кар'єр, а ніби як досвідчений рибак закинув вудочку в рибне озерце.

- Ви про що? - І звичайно я схопила той гачок, не було іншого вибору, оскільки я явно не могла змагатися у досвіді так вміло спілкуватися з цією людиною Я думаю він не одного клієнта з'їв на цій справі, думаю можна не здогадатися коли він вже втягне мене у гру, а я ще буду тільки дізнаватися назву цієї гри.

- Про Максима й Вероніку, вони чудові люди, це відразу видно. І я ж просив тебе, звертайся, будь ласка, до мене на "ти", мені не дуже приємно відчувати себе старим дідом поряд з такою красивою дамою. - Яка ймовірність того, що в цей момент його усмішка не осяяла його обличчя? Нуль цілих, нуль десятих, так що я знову в ступорі від того, як він вміло робить компліменти й налаштовує на позитивну розмову. 

- Гаразд, не буду, не буду, а ти й зовсім і не дід, якби кожен дід був такий, то... - Ну ось, варто було зробити мені один комплімент, посміхнутися цією фірмовою посмішкою, і я звернула на такий шлях, який виявляється дуже слизьким для мене та небезпечним. На відміну від Рината Андрійовича, який відразу ж активізується після моєї фрази.

- То... що було б тоді, Ольго? - Ну звичайно, звичайно я зацікавила цього жука, і він вже не приховує інтересу у своїх очах, які так і іскряться бажанням дізнатися, що я промовлю надалі.

- Тоді б всі люди вчасно поверталися додому з аеропорту, - а ось так, отримав? Ти що думав, що я настільки розбалансована й морально придавлена, що зараз признаюся тобі ледве не у коханні? А дзуськи! 

- Аахаха, ну так, дідо вміє підробляти таксистом, дідові це подобається, а тим більше якщо така пасажирка ляля красива, - керівник повністю розслабляється, це відразу зрозуміло по цій фразі, по тому, як він поглядає час від часу на мене, а я... А ви знаєте, що я? У мене вже немає того дискомфорту, який я відчувала на початку нашої розмови, наразі мій настрій явно піднявся з колін, і хоч ще не літає в небесах, але хоча б міцно стоїть на ногах. Саме тому я не соромлюся цієї фрази мужика, а навпаки відчуваю тепло, яке розливається всередині мене від чергової такої ніби дрібнички, але все ж таки приємності з його вуст.

- Так говориш, що Максим та Вероніка тобі сподобалися? Гарні люди? - Можна було продовжувати ці наші дитячі ігри в казки, але у мене було бажання дізнатися, що за розмова у цього мужика відбулася з чоловіком моєї подруги. Інтерес нікуди не зник, а після слів Максима взагалі підстрибнув на пару щаблів вверх. Тут було щось не чисто...

- Нереально класні, тобі пощастило з друзями, - і як дізнатися, чи він мені бреше й знущається, чи говорить чисту правду? По виразу його обличчя цього й не здогадаєшся.

- Навіть Максим такий класний? Це ти зрозумів під час вашої емоційної з ним розмови? - Ну можливо хоча б натяк, можливо хоч якийсь м'яз сіпнеться на знак того, що він думає насправді.

- Дай вгадаю - хочеш почути, про що була наша розмова?

- Ну звичайно, він був такий заведений перед спілкуванням з тобою, а потім ви повернулися цілі й неушкоджені, а Максим навіть трішки заспокоївся.

- Гаразд, я розповім, якщо тобі так цікаво, - завзята мавпочка всередині мене почала підплигувати до стелі від цих слів, хоча я намагалася ніяким чином не видавати свого збудженого стану. - Але перед цим у мене до тебе буде деяка пропозиція. 

- Яка ще пропозиція? - Це ще що за бартери такі пішли?

- Твій малий же наразі під наглядом? Тобі не потрібно аж надто терміново їхати до нього? - Чим далі в ліс, тим більше дров...

- Ну... ні, а що?  - Я то думала, що вже повністю взяла себе в руки, але цей чоловік вкотре показує, що з ним розслаблятися не варто, такий не пробачає прогалин у побудованому мурі впевненості. А те, що він вимовив надалі, стало ударом мені прямо в лоба, від якого мені доведеться довго відходити...

- Я живу за містом, це якраз нам по дорозі. А оскільки до твого будинку їхати ще добрих сорок чи то навіть п'ятдесят хвилин, то пропоную тобі переночувати у мене, а за той час я розповім тобі дещо цікаве про Макса...

- Мені дуже приємно за запрошення, - мені здалося, чи я побачила в цей момент вогник інтересу в очах чоловіка? Хоче це тривало буквально мілісекунду, тому я не можу бути в цьому впевнена на сто відсотків, - але мушу відмовитися. На жаль.

Навіть попри те, що ми ніби то знайшли з Ринатом Андрійовичем спільну мову, і не погано почали ладнати у взаємозв'язку одне з одним, але залишитися ночувати в будинку керівника це якось занадто. Тим паче після всього пару днів, котрі я провела на робочому місці у його фірмі. Мої колеги навіть не в курсі того, що я поїхала з босом на цей захід з іншими партнерами, адже якби дізналися, то перемили мені б всі кісточки, то що буде, якщо вони, не дай Боже, пронюхають щодо того, що я залишилася ночувати у їхнього суб'єкта охів та ахів? Та ці піраньї з'їдять мене живцем та навіть не подавляться, я в цьому більш ніж впевнена. Та і якщо навіть відкинути поза дужки думки інших людей, то все одно виглядає воно не надто адекватно. Мати маленької дитини, яка була залишена на бабусю, поїхала розважатися до мужика, якого вона знала пару днів? Цікавий заголовок для жовтих прес, але явно не для того, щоб я асоціювала себе з цим персонажем, про якого йде мова.