7

- Радий був тебе бачити, Ельзо, - керівник вирішив не очікувати, поки тут почнеться справжнісінький хаос, а він би розпочався, якби він не вжив запобіжних заходів, та взяв віжки правління у свої руки, - але нам варто ще привітатися з іншими учасниками даного вечора, а Ользі варто завести нові знайомства задля процвітання у кар'єрі. До зустрічі.

І не очікуючи, що вимовить ця підколодна зміюка, чоловік поклав свою руку мені на талію й підпихнув якомога далі від жінки та спрямував у саму гущавину подій. Тільки от якщо самого Рината Андрійовича певно нічого не збентежило, бо він поводився так, ніби все добре й немає нічого незвичного в його діях, то от не реально було не помітити зловіщий погляд Ельзи. Цей погляд означав тільки одне - наступного разу вона доведе свою справу до кінця, і ніякий бос мені не допоможе уникнути прочуханки, яка ця божевільна хотіла мені влаштувати через ревнощі. І в будь-який іншій ситуації, при будь-якому іншому моменті я б певно злякалася таких намірів жінки, уникала б її якомога довше, але не наразі. В цю мить у мене були набагато важливіші справи, а саме впоратися з емоціями, які накотили на мене тоді, коли гаряча рука мужика лягла на мою талію. Ніби то й не такий відвертий маневр, не надто особисті дії від нього, але це не минуло повз мене, а навпаки ніби зачепило за живе.

- Не переймайся, у неї це давня травма, яку вона ніяк собі не залиже, - і знову, знову він це говорить так спокійно й невимушено, а у мене табун мурах починає перегони по тілу, адже я, по-перше, не розумію навіщо він перед мною звітує за цю скажену, а по друге, чому це слово "залижу" з його вуст звучить якось... хибно. Так, певно саме хибно найбільш точне влучання, бо це так звучить, ніби він говорить не про жінку, а про собаку, а тим більше саме це слово... Загалом, мене ця фраза знову підкошує своєю двозначністю.

- Ага, зрозуміла, - не буду наважуватися на побудову хоч якогось надто великого речення, і обмежуся двома словами, бо поки що не можу взяти себе в руки, і як би це не виглядало дивно з мого боку, але не можу взяти себе в руки через руку Рината Андрійовича, яка досі відпочиває на моєму тілі й... Таке враження, що він починає мене злегка погладжувати нею, ніби хоче зробити якусь приємність. Тільки от... якого чорта це витворяти???

- Мені потрібно відлучитися, а ти поки освоюйся та знайомся з новими людьми, тут зібралося чимало цікавих персон, - на щастя, чоловік самотужки приймає свою кінцівку від мене, і я ледве не молю Бога за цю радість. Скинути його руку з моєї талії було б показати, що я зверхньо до нього ставлюся, але і залишатися в такому положенні було недозволенною річчю для моєї свідомості, яка вже вибухала цілими феєрверками емоцій.

Тільки я перевела подих після того, як мужик покинув мене наодинці, поки роздумувала та оглядалася навколо, щоб вибрати того, з ким би можна було зав'язати розмову, до мене приєдналося певне товариство. Як то кажуть - святе місце пустим не буває? Так от, моє місце хоч і не було святим, але тут же виник мужик біля мене, який до мене так щиро усміхався, ніби був знайомий зі мною все життя.

- Доброго вечора, прекрасна леді, виділите мені хвилинку вашого часу, якщо ваша ласка, - та ти дивися, що ж вони від мене всі хочуть? Тут стільки народу зібралося, підходь до будь-кого та спілкуйся, скільки влізе, а ні, тільки до мене всі пруться, ніби тут медом намазано.

- Добрий вечір, так, я вас слухаю, - та все ж я не могла якось не гідно себе поводити чи то відмовляти в такому простому проханні, як спілкування. Тим паче чоловік зайшов з козиря, коли так галантно привітався зі мною та ще й комплімент відвісив приємний.

- Денієл, приємно познайомитися, - простягнув руку чоловік, а коли я подала свою, то він вдруге показав, що він знає, що це таке джентльменські навички, і поцілував її. Тут хочеш чи не хочеш, але така персона зачіпає увагу та привертає до себе.

- Ольга, - кивнула головою й усміхнулася новому знайомому.

- Дуже приємно, Ольго, - думаю Денієл дивився мультфільм, де говориться, що дружба починається з посмішки, тому що він наочно продемонстрував мені свою білосніжну, - я так розумію ви працюєте разом з Ринатом, так?

- Так, Ринат Андрійович мій керівник, - я не бачила сенсу цього приховувати, оскільки сам бос наочно всім навколо продемонстрував, що ми з ним знайомі, та і Денієл говорив щодо його персони по-панібратськи, ніби вони пройшли не одну важку історію разом й залишилися дуже гарними друзями.

- Дуже гарний бос та класна людина, вам пощастило потрапити у фірму до справжнього професіонала своєї справи, - він так добре відгукувався щодо мого боса, що я точно укріпилася в думці, що вони як мінімум спілкуються, а то можливо і друзі нерозлийвода.

- Так, ви дуже правильно все підмітили, мені справді пощастило потрапити до гарного керівника в компанію, - думаю ніколи не буде зайвим підлизатися до начальства, тим паче не напряму, а через інших людей та партнерів. Це може мені зіграти на руку в майбутньому.

- Саме так, тому у мене до вас буде дуже класна пропозиція, від якої ви точно не зможете відмовитися... Так сказати, пропозиція на мільйон...

- Завжди боялася дуже великих сум, - я вирішила віджартуватися, бо якось після слів чоловіка запанувала така некомфортна пауза, яка трапляється у людей, коли вони залишаються наодинці одне одним і у них немає спільних тем для розмови, і кожен відчуває себе настільки незатишно, що готовий провалися крізь землю.

- Чому ж це? - Денієл не здогадався, що я жартую, але все ж таки його усмішка на тридцять два зуби полегшувала ситуацію, ніж якби він просто стояв та витріщався на мене в очікуванні відповіді.

- Ніколи не вірила в те, що принцесу можуть вкрасти тільки через те, що вона змогла відчути горошину своєю п'ятою точкою крізь сто п'ятдесят матраців, а от якби у неї на руках була кругленька сума... От тоді думаю був би величезний шанс опинитися в якісь чорній, тонованій машині з мішком на голові. - Я тільки коли завершувала говорити, тільки тоді зрозуміла, що можливо трішки переборщила з виразами, але відступати вже було нікуди, тож я видала легенький смішок, щоб надати гумористичний відтінок своїй розповіді.