5

Щось дуже нахабно тріскоче у мене в сумці, та так завзято, що я не бачу, але відчуваю погляди когось збоку. Сіпаюся очима в сторону й очікую якоїсь підстави, яка могла підкрастися непомітно та застати мене зненацька, але це всього-на-всього звичайні люди, які дивляться на мене не задоволеними поглядами, і ніби чогось хочуть від мене. Тільки от чого? Я їм заважаю чи що? Взагалі спокійно жити не можна в цьому світі без лайна від навколишніх?

Та все ж на цей раз розумію, що вони не просто так витріщаються на мене та очікують чогось, виявляється, що цим цвіркуном у сумочці є мобільний, який непокоїть інших своєю мелодією. А оскільки на рингтоні у мене стоїть рокова мелодія, і гучність завжди на максимум, бо у мене все ж таки маленька дитина, то незадоволеність людей можна зрозуміти й навіть перепросити. Але я це залишу на більш відповідні моменти свого життя, бо зараз усвідомлюю, що до мене вже тричі набирали, а я просто успішно ігнорувала всі ці знаки уваги. Я була в прострації, яка накрила мене чорт знає коли...

- Привіт, ти де? - Яке ж все-таки влучне питання лунає від моєї подруги Ніки, тому що після її слів я починаю оглядатися навколо й усвідомлюю, що я цей район хоч і знаю, але буваю в ньому настільки рідко, що він неначе чужий для мене. Виходить, що мене так добряче накрило після зустрічі з тим чоловіком, який був як дві каплі води схожий з бісовим Олегом, що я просто брела кудись навмання й навіть не шурупала мізками з якою ціллю й навіщо я це роблю, просто тренувала свої ноги на автоматі.

- Привіт, тільки з роботи вийшла, - довелося збрехати Ніці, бо я не хотіла поки що розповідати їй не про двійника, якого я зустріла, ні про те, що зі мною трапилося після цієї дивної зустрічі. Дівчина могла б так почати переживати за мене, що оселилася б на пару днів в мене у квартирі й слідкувала за моїм кожним кроком. Таке вже було, коли я була на останніх місяцях вагітності й подруга переймалася за мене, а її чоловік за неї, тому ми пару тижнів пожили разом, як якась дуже не стандартна родина. Я хоч і була вдячна Нікі за таку турботу, але повторювати цей досвід не надто хотіла, все ж таки особисті кордони важливі для кожного з нас.

- Ти так довго була на роботі? Невже керівник не дозволив тобі раніше вирушати додому? - Стурбовано запитала подруга і я, відхилившись телефону від обличчя, поглянула на екран, щоб дізнатися час, і вкотре очманіла від того, що зі мною твориться. Минуло вже дві з половиною години з того часу, як я вийшла з офісу...

- Довелося трішки затриматися, - якомога рівнішим та беземоційним тоном промовила в слухавку, а сама готова була дати собі дзвінкого ляпаса за те, що дозволила собі так вдатися в паніку, - а що сталося? Щось з Мик... Максом? З ним щось не так?

Боже, у мене в голові наразі була така каша, що я ледве не спитала, як там мій син, хоча за нього сьогодні відповідала моя мама. 

- З Максом? Та все добре, а що не так? Мало щось статися? - Ну було б дивно, якби Ніка не поставила мені дане запитання після того, як я спитала відверту чортівню. Я хоч і деколи питала, як справи у неї та в її чоловіка, але зазвичай це було таким чином, ніби я питаю про всю їхню родину, а не тільки про головнокомандувача сімейства.

- Та ні, ну просто ти якась така занепокоєна, то я і думала, що можливо щось погане трапилося. Але якщо все добре, то супер, - ну що ж, я хотіла зробити з величезного мінуса мого стану хоча б якийсь плюс для себе в цій розмові, а то ще трішки й ці мої піскові замки рухнуть додолу й дівчина розкусить мене на раз-два.

- Та все нормально, - відчувалося, що Ніка вже сама збита з пантелику, і не знає з якої сторони до мене під'їхати. Зазвичай далеко не так будувалися у нас з нею розмови. Зазвичай невимушені та веселі теревені перетворилися у натягнуті струни, які дзвеніли так, що аж вухам важко було слухати дану мелодію.

- А чому ти дзвониш? Просто спитати, як пройшов мій робочий день? - Ну все, захист спрацював, варто йти в контратаку, показати подрузі, що зі мною все окей.

- Це я встигну зробити, не переймайся. Мені потрібно з тобою зустрітися. Якщо реально, то зараз. Ти зможеш? Твоя мама посидить з Микитою трішки довше?

- Щось сталося? - Я то думаю, що мама не відмовить мені, хоч я і вже мала бути вдома, але настрою розмовляти як такого не було.

- Давай при зустрічі. Через сорок хвилин на нашому улюбленому місці, по руках?

- Можливо хоч натякнеш на тему розмови? 

- Ні, не скажу, це чисто конфіденційна розмова. Все, давай, я помчала вдягатися.

Ну якщо Ніка вирішила, що у мене дивний стан, і я з нею була в цьому солідарна, то вона якраз відповідала моєму статусу. Виходить, що вона залишала дитину з чоловіком, а сама їхала до мене з якоюсь аж занадто особистою розмовою, яку не можна було обговорити телефоном? Цікаво... А ще в мене є сорок хвилин, щоб не тільки дібратися до нашого улюбленого кафе, де ми безліч разів пили каву, коли виходили з колясками на прогулянку, а і взяти себе в руки, бо наразі мій стан далекий від оптимального, це зрозумів би багато хто, що вже говорити про подругу, яка тільки по одному моєму погляду могла усвідомити, що я втрапила в халепи, які я люблю збирати на своєму життєвому шляху...

***

- Ніколи б не подумала, що ми колись будемо тут без дітей. Я вже гадала, що ми з ними будемо разом допоки у нас не з'являться вставні зуби й ми ними будемо жувати перетерте пюре, - пролунало у мене над самим вухом і я сіпнулася від цієї несподіванки, чим пролила раніше замовлену каву на стіл. Добре хоч, що мій одяг залишився непошкодженим, а то б довелося ще оновлювати свій повсякденний гардероб. Це плюс до всіх і так потрібних придбань, які вже завзято махають мені на горизонті.

- Чорт! Ніка! - Ну звичайно, хто б ще міг так підкрастися непомітно ззаду й вимовите таку фразу, від якої б зазвичай я зайшлася в реготі, а сьогодні для мене кожен звук та подув вітру вже являється чимось екстраординарним.