3

- Доброго ранку, - привіталася я, як тільки зайшла в основний офіс, де мав проходити мій перший робочий день. А особою до якої я зверталася була дівчина досить таки екзотичної зовнішності, бо мало того, що вона не соромилася хизуватися тим, чим її наділила природа від народження, так на голові ще й були оці такі кучері чи як воно... Дреди? Якщо не помиляюся, то саме це так називається, і вже було цікаво побачити такий персонаж в такій солідній компанії. Її образ більше підходив для золотистого піску та заспокійливих хвиль на березі якогось океану.

- Вітаю, чого ви хотіли? - Один не тривалий погляд на мене, і дівчина знову повернулася обличчям до екрана комп'ютера. Зацікавленості в мені у неї взагалі не було, і це якось дивно, якщо враховувати той фактор, що я могла б бути потенційною клієнткою даної фірми. Ось таке в них відношення до можливого припливу грошей з боку потенційних інвесторів? Цікаво, як вони взагалі ще тримаються на плаву, якщо відразу таке зверхнє ставлення від не зрозуміло якої особи.

- Мені потрібна Софія Борисівна, - я спеціально записала нотатку в мобільному, щоб не забути, як величати людину, яка мала ввести мене в курс справ та навчити основ того, чим мені варто займатися на цій посаді. Адже те, що я з босом домовилася щодо роботи це добре, але це тільки початок, варто розкручувати цей клубок далі, якщо я збираюся тут затриматися надовго. А я збираюся, можете в цьому не сумніватися.

- По якому питанню? - Все так само байдуже вимовила дівчина і на цей раз навіть не обернулася в мою сторону. Якби мені було начхати на цю роботу, чи то у мене було б більше гордості та пихи, то я б стукнула кулаком по столу, щоб цей персонаж звернув на мене свою "дорогу та шановану" увагу, але я не могла дозволити собі таких привілеїв. Раніше б стара Оля без проблем би так вчинила і, розвернувшись на сто вісімдесят градусів, почимчикувала далі у справах. Але оновлена Оля має терпіти та вживатися з іншими людьми, якщо вони їй навіть не подобаються чи не викликають довіри. Не все життя це мед, а навіть скоріше навпаки - меду серед дьогтю стільки, що потрібно дуже сильно постаратися, щоб цей смаколик скуштувати по повній програмі. Щоб він потік по ваших губах.

- З приводу посади секретаря, я найнялася сюди на роботу, - якщо і цього разу це "екзотичне" чудо не зверне на мене хоча б трішки більше своєї уваги, то вирушу далі на пошуки того, хто виявиться більш зацікавленим у моїй персоні. Не можуть же всі тут бути такі відморожені? 

- Ольга? - Ну нарешті, нарешті дівка повернулася не тільки пикою до мене, а і всім корпусом та почала оглядати мене з ніг до голови, ніби у мене десь на тілі було написано чи я Ольга, чи ні. 

- Так, Ольга, я вчора мала співбесіду з Ринатом Андрійовичем, - цікаво, а вона має якесь відношення до тієї дружньої родини про яку вчора торочив мужик? Якщо так, то це якийсь закомплексований персонаж, якого тримають тут тільки заради того, щоб зробити "цікаві" фото на новорічних корпоративах. Адже якщо дівчина носить ці дреди цілий рік, то це буде цікаве поєднання такої "зачіски" з зеленою ялинкою чи новорічними кульками.

- Ага, ясно, - знову байдужий тон, і знову вона розвертається до екрана, але на цей раз виявляється, що вона його вимикає та підводиться з крісла, а після звертається до мене, - ну тоді пішли.

- Куди? - Я ні чорта не розумію, що за чортівня тут відбувається? - А можна мені все ж таки познайомитися з Софією Борисівною? Вона має розповісти мені всі тонкощі щодо моєї нової роботи. Вона зараз на місці?

- На місці, на місці. Це я - Софія Борисівна. - Чорт, я очікувала побачити реально Софію Борисівну, жінку років так сорока-сорока п'яти, а виявляється, що моєю наглядачкою буде ця дівчина? Коли вона підійшла до мене ближче, то я усвідомлюю, що вона навіть якщо і старша від мене, то явно не набагато. - У вас же немає ніяких претензій, що нею виявилася саме я?

- Та...ні, - якщо мене відразу ввігнало злегка в шок те, що це саме та людина, яка мені потрібна, то її доповнення щодо моїх вподобань взагалі прибило до ступору. 

- Супер! Отже, не втрачаймо часу та почнемо з азів, ви вмієте варити каву? - А погляд такий допитливий, ніби розмова не щодо кави, а як мінімум щодо того, чи вмію я заливати фундамент для майбутнього будинку. Вона взагалі мене за дурепу вважає чи що?

- Вмію, - вирішую притримати свій язик, який так і рветься у бій, але я тут єдина, хто намагається бути толерантною.

- Зараз і перевіримо, а то всі говорять, що вміють, а потім таке лайно виходить, що навіть гидко в унітазі змивати, - при цьому обличчя в цієї Софії Борисівні наразі таке, ніби вона саме той унітаз, в який вилили не найсмачніший напій цього світу. Мені так і хочеться знайти кнопочку "змиву", щоб не бачити це "приємне" обличчя.

Ну що ж, вітайте мене, схоже я познайомилася з "мамкою" даного колективу, що ж буде, якщо я пізнаю інших персонажів цього "дружнього" колективу? 

Я думала, що моїм покликанням у цьому житті було вживати каву та якомога більшими порціями, щоб даний бізнес розвивався й економіка країни тільки злітала вверх з-за моєї постійної нестачі кофеїну в організмі. Ще в університеті я з Нікою та іншими дівчатами любила випити чашечку-дві ароматного напою у перервах між парами та навіть нічого не їсти. З появою сина у моєму житті залежність від кави тільки зросла, і якщо до цього для мене нормою було випити чашок сім-вісім протягом дня, то з появою малечі ця кількість зросла майже у двічі, адже почалися недоспані ночі, приймання у лікарів та всякі такі дрібниці пов'язані з дітьми.

Так от, до чого я все це вам розповідаю, я думала й була майже на всі сто відсотків впевнена в собі щодо того, що я вмію робити будь-які види кави, різної витримки та смаку, але Софія Борисівна, чорти б її забрали до себе в пекло, довела мені протилежне. Я відчула себе повною недотепою, коли вона раз за разом виносила вердикт моїм здібностям та наказувала все переробити. Так, саме наказувала, бо проханням це явно не можна було назвати, коли її пика кривилася, як ніби вона проковтнула цілий лимон в одну пельку, і манірно виливала ароматний напій, який я з таким величезним натхненням робила та вкладала душу в нього. Одне що хоч трішки мене заспокоювало та не зупиняло вилити цю чорну рідну в її обличчя було те, що мені дуже сильно потрібна була ця робота, а дівчина говорила, що вона робить це заради мого блага, адже якщо Ринат Андрійович "не зацінить" каву, то я не зможу протриматися на цій посаді дуже довго. Саме тому я сварилася глибоко в душі, запевняла себе, що при першій можливості "віддячу" цій курці, але вкотре поверталася до автомата, щоб виснажити його в черговий раз. Мені здавалося, що ще трішки й він відправить нас обох до біса, а сам встане на ніжки та почимчикує в більш привітний офіс, де будуть цінувати його старання.