Прибиральник

Я закінчую останню цигарку. Більше немає. День буде важким.

Ви знали, що кузен це двоюрідний брат? Особисто я тільки вчора дізнався. Треба менше сидіти в телефоні. О, моя маршрутка.

 - Дрібніших не маєте?

 - Не маю. Тільки сто.

Люблю сидіти біля вікна. Правда, тут вони завжди брудні, але навіть так піде.

Що? Я не взяв навушники. Круто. І що мені робити? Можливо, це на краще. Через них деколи голова болить. І чого вона болить так часто?

О ні, зайшла бабуся, треба стати… чи може пронесе. Не пронесе.

 - Сідайте, будь ласка.

…

 - Моя зупинка.

Шапки не для мене, я звик натягувати капюшон. Занадто багато дощів. Занадто багато сірого. Так ось для чого я беру навушники.

Двісті метрів і я в школі. Ні я там не вчуся, я там працюю. Прибиральником. Мені 19. Ця робота необхідна мені для того, щоб навчатися. Це й не робота, швидше підробіток. Два дня в тиждень.

 - Вибач, синку. Не підкажеш, де тут старша музична школа. Мені до подруги потрібно.

 - Знаю. Ходімо зі мною, тут не далеко. Я теж туди йду.

Музична школа. Я люблю музику, але не так сильно. Послухати і все. Всякі піаніно, гітари… які там ще інструменти є: до цього в мене хисту немає. Зате мити підлогу і вчити географію, мушу зізнатися, у мене виходить куди краще.

 - Ось ми і прийшли.

 - Дякую, синку.

...

Третій і четвертий поверх. Я тут король. І я мудро правлю. Вороги не відступають. Пилюка і бруд.

Мої вірні друзі: ганчірки, вода і миючі засоби дають відсіч загарбникам. Не хочу хвастатись, але ще ні одна битва не програна.

 - Ти програла спір, виконуй.

 - Та це не чесно.

Це старшокласники. Мені завжди соромно коли вони проходять повз. Так, де мої ганчірки?

 - І кого мені треба поцілувати?

 - Першу людину, яку побачиш.

(Прибиральник не почув останніх слів, він прибирає. Група із п’яти старшокласників зупиняється неподалік. Він перша людина, яку побачила дівчина)

 - О, прибиральник! Круто! Давай цілуй.

(Дівчину підштовхують)

Чому вони так на мене дивляться і сміються. Хто ця дівчина? Чому вона підходить?

 - Привіт.

 - Привіт.

 - Вибач, можна тебе поцілувати?

Поцілувати мене? Нащо? Це доволі неочікувано.

 - Мене? Я тебе навіть не знаю.

 - Так, я розумію. Я програла спір… це довга історія. То можна поцілувати?

(прибиральник почервонів)

 - У щічку?

(хлопець із групи кричить)

- У швабру!

(сміх)

- Пробач.

(також червоніючи, каже дівчина та йде, група невдовзі також)

Доволі дивна ситуація. Вона, що хотіла поцілувати мене у губи?

Настрій зіпсовано. Сподіваюсь ненадовго…

…

Нарешті вісім годин. Можу йти додому. Настрій потрохи прийшов у норму. По дорозі до гуртожитку візьму щось поїсти. Добре, що я в кімнаті один. Яке свіже вечірнє повітря, щось у ньому є…

 - Пробач, можна тебе?

Це та дівчина, от блін.

 - Привіт.

 - Привіт, ти мене гукала?

 - Так, тебе. Слухай, пробач мені за ту ситуацію…

 - Та нічого. Все нормально.

 - Мої друзі, вони непогані. Просто деколи ведуть себе через міру.

 - Буває.

- Добре. Я піду… Дякую, що зрозумів.

- Без питань. Прощавай.

Переді мною, ще ніхто не вибачався. Круто. Щось є у тій дівчині. У неї така красива посмішка і волосся, і губи, і очі. Все красиве.

Можливо, я зміг би із нею познайомитися. Хоча, про що це я? Вона точно не захоче піти зі мною на побачення. На побачення із прибиральником. А ж звучить смішно.

...

Так багато вільних місць, круто. Їхати потрібно півгодини. Сьогодні у мене не болить голова. Напевно, через те, що не взяв навушники.