Над синім плесом, де вирують грози,
Де океан здіймає дикий вал,
Він розправляє крила, мов погрози
Усім вітрам, що мчать на карнавал.
Йому байдужі бурі та тумани,
Він не шукає берега й земні причали.
Для альбатроса небо — вічний замок,
Де зорі шлях яскраво заквітчали.
Він ловить вітер владними крилами,
Злітає вище, де немає меж.
І поки шторм лютує під ногами,
Він над стихією стоїть, як горда вежа.
У цьому леті — сила нездоланна,
Жага свободи, що ламає страх.
Він є володар бурі й океану,
Який ніколи не помре в сірих клітках.
Коли ж земля захоче крила зв'язати,
Він занудьгує за своїм крилом,
Бо той, хто звик у небесах літати,
Не зможе жити під чужим ярмом.
Тож лети, пташе, в далечінь прозору,
Будь символом для тих, хто прагне висоти.
Твій вільний дух веде нас тільки вгору —
До самої найвищої і світлої мети!
Відредаговано: 12.06.2026