«Минало та й минає ще…»

Минало та й минає ще... Крізь пальці, наче той пісок,

Біжать хвилини і роки, лишаючи на скронях слід.

І кожен день — це новий зліт, це новий, неживий урок,

Який міняє на очах наш давній і затишний світ.

Минало та й минає ще... Дитинства безтурботний сміх

Давно розтанув у тиші, мов перший березневий сніг.

А ми ідемо в майбуття крізь тисячі чужих доріг,

Шукаючи святий притулок для втомлених і босих ніг.

Колись здавалося усе таким величним і міцним,

І кожна мрія в небесах росла, мов пишний колосок.

Та час розвіяв ті ілюзії, неначе примарний дим,

І пересіяв наші душі крізь сито зоряних думок.

Минало та й минає ще... Мінялись влада і царі,

Руйновані були міста, і знов підводились з руїн.

І тільки сонце, як колись, встає на ранішній зорі,

І розливає над землею свій чистий, молитовний дзвін.

Бувала радість на путі, бував і нестерпний біль,

Коли тривога уночі сиреною в серця била.

Та ми збирали власну мужність, як хліб святий і сіль,

І в нас прокидалась знову таємна, нездоланна сила.

Минало та й минає ще... Палали грози і шторми,

І ворог лютий намагався зламати наш козацький рід.

Але трималися за руки і залишалися людьми,

І боронили від навали вкраїнський, сонячний підхід.

І скільки тих, хто відійшов у вічність, у небесний стрій,

Хто за життя і за свободу віддав свій найостанній подих...

Їх образ в пам'яті живе серед завітних, світлих мрій,

І їхня слава не загине у цих бурхливих, вільних водах.

А час пливе, немов ріка, шумить каштанами Поділ,

І золоті куполи знову стрічають весняне тепло.

Минає все — і злий туман, і кривда, і кривавий діл,

І забирає за собою усе пережите нами зло.

Поглянь на обрій — там зоря новітній день уже веде,

Бо лідер той, хто крізь туман бачить проміння золоте.

І віра в серці не згасає, вона нікуди не піде,

І наше праведне майбутнє щасливим садом зацвіте.

Минало та й минає ще... Ми пишем повість на ходу,

Карбуєм вірші і пісні, будуєм мирні, нові хати.

І я відкину геть із душі даремну розпач і біду,

Бо в цьому світі є за що боротись, жити і кохати.

Нехай летять собі роки, міняють зими на весну,

Ми тримаємо твердо стерно і не боїмося висоти.

Ми відбудуємо країну — величну, вільну і ясну,

І впевнено, крок за кроком, дійдем до спільної мети.

Минало та й минає ще... Але життя — це вічний рух,

Це код, що в зернах проростає і перемогу нам несе.

Незламним залишається наш гордий і козацький дух,

Який здолає всі незгоди і в часі переживе усе!