Преображення

1.

 

Весна дев'яносто четвертого.

 

Біла така, мов у хаті обрамлена мереживом фіраночка, весна. Розплескана по селам рясним цвітом абрикос, весна.

Ген степами — жайворонки висвистують радість. Дібровами — солов'ї витьохкують млість. Нестерпну, наче найсолодша мука, млість: І дихай! І живи! І сподівайся!

Біла така, мов вишитий рушник під образами, весна.

 

А я в делірії.

 

Палати, палати, і ще палати. Як не одні, так другі. Блимають своїми світлодіодними очима стелі безкінечних стерильних коридорів.

І котять-перекочують мене безликі санітари — з однієї процедурної в іншу.

Скрегіт заржавілих коліщат каталки — тужливим реквіємом нашій пропащій генерації.

 

— Катетер! Катетер! Розчин глюкози йому! Олінька!

 

Приглушений, ледь долинає до змазаного фокусу свідомости чийсь глибокий баритон. Наді мною: шурхотіння білих халатів — по колу, за годинниковою стрілкою. Різкий вдар світлодіодного сонця в мозок.

 

— Петре Остаповичу! Пульс слабішає! — Олінька. Голосок: молоточком в дзвінкий кришталь.

 

— Катетер! Катетер! Бігом же! — метушнею в процедурній, знайомим шурхотінням білих халатів. Знов по колу — військовою майже муштрою. Чітко. За годинником.

 

Входить нарешті вістря голки і вливається в суху жилаву руку розмірене тепло. Різкість світлодіоду зм'якшують спалахи темноти перед очі. Білі полотна халатів, що копошаться зверху, збираються в одну суцільну пляму.

Купою м'якого пір'я розпадаюся — нестерпна легкість. І сиплюся плавно в хитку прірву небуття.

 

Стерильно-біла така, гарячкова весна.

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше