РОЗДІЛ 10: Угода з ланістою

Наступний ранок у Лудусі розпочався не з брутальних криків наглядачів та звичного свисту шкіряних батогів, а з несподіваних привілеїв, які збентежили навіть загартованих ветеранів. Загону Раяна Кросса без жодних пояснень виділили окремі, свіжі солом'яні підстилки, чисту джерельну воду в необмеженій кількості та значно збільшені порції запеченого м'яса з грубим, але свіжим пшеничним хлібом. Поки інші раби з подивом та заздрістю заглядали крізь іржаві ґрати, бійці Кросса мовчки відновлювали сили, інстинктивно відчуваючи: за таке раптове милосердя на арені доведеться платити кров'ю.

Проте головний сюрприз чекав пополудні, коли важкі залізні двері одиночної камери Раяна з довгим рипінням прочинилися. На порозі, закриваючи собою слабке світло коридорного смолоскипа, з'явився сам ланіста Брутт.

Власник лудусу цього разу прийшов без своєї звичної озброєної охорони — преторіанців чи німецьких найманців. На ньому була дорога, витончена тога з яскравою пурпуровою облямівкою, яка безглуздо контрастувала з брудними кам'яними стінами підземелля. Його товсті пальці, рясно всипані перснями з коштовним камінням, нервово перебирали шкіряний гаманець. Той важко, глухо й неймовірно привабливо брязкав золотими монетами при кожному русі. Брутт, чиї кишені тепер буквально тріщали від свіжих ауреусів після вчорашніх шалених ставок на арені, дивився на Кросса вже не як на божевільного чужинця в дивних синіх штанях. Перед ним стояв найцінніший, рідкісний алмаз, здатний принести йому багатство всього Риму.

Раян навіть не підвівся з низької, грубо збитої дерев'яної лави. Він продовжував спокійно й зосереджено протирати лезо свого важкого залізного гладіуса старою ганчіркою, демонструючи абсолютну байдужість до появи господаря цього місця.

— Ну що, Раяне... чи як там тебе правильно кличуть у твоїх далеких, незвіданих землях? — Брутт улесливо, майже хижо посміхнувся, проходячи всередину сирої камери й кумедно кривлячи ніс від стійкого запаху вологи та цвілі. — Учора ти влаштував на піску справжнє диво, хлопче. Навколо мене старі, поважні сенатори підхоплювалися з місць і кричали від захвату, коли твій загін раптом закрився тією монолітною залізною стіною. Ти не просто вмієш вправно махати залізом, чужинцю. У тобі є рідкісний дар — розум військового вождя. Твої люди слухають кожне твоє слово так, наче прадавні боги війни спустилися на цей пісок.

— Ближче до справи, Брутте, — сухо й різко перервав його Кросс, навіть не підводячи голови від своєї зброї. — Ти прийшов у ці каземати точно не для того, щоб співати мені дифірамби та розважати розмовами.

Ланіста на секунду запнувся, його обличчя налилося багрянцем від такої зухвалості з боку безправного раба, але шалена жадібність миттєво пересилила поранену гордість. Він зробив кілька кроків уперед, підійшов впритул до хиткого дерев'яного столу і з глухим, важким дзвоном висипав на брудні дошки цілу жменю блискучих золотих монет.

— Я прийшов укласти угоду, командире, — Брутт раптом стишив голос до змовницького шепоту, озираючись на двері. — Ти — не звичайне гарматне м'ясо для публіки, і я це чудово бачу. Ти прагнеш свободи, а ще, як я помітив, турбуєшся про життя своїх нових друзів — того великого Галла та хитрого Сармата. Давай допоможемо один одному. Римський плебс тепер засинає і прокидається з думкою про тебе. Ставки на твій наступний вихід виростуть до небес, яких цей Лудус ще ніколи не бачив.

Раян повільно відклав забруднену ганчірку вбік і вперше підняв очі, подивившись ланісті прямо в обличчя. Це був холодний, пронизливий і вивчаючий погляд досвідченого спецпризначенця, який прораховував психологічний стан супротивника на допиті.

— І що конкретно ти пропонуєш? — спокійно запитав Кросс.

— Ти продовжуєш виводити свій загін на арену і показуєш там те саме тактичне шоу, від якого у натовпу перехоплює подих, — Брутт активно зажестикулював, розмахуючи пухкими руками. — Натомість я даю тобі повну тактичну свободу дій усередині мого Лудуса. Я офіційно виділяю твоєму загону окремий, ніким не зайнятий час на дальньому тренувальному подвір’ї. Я накажу видати вам найкращу зброю, важкі захисні скутуми та свіжі припаси. Жоден мій наглядач більше не посміє сунути туди свій ніс чи заважати вам батогом. Ви зможете готуватися так, як ти вважаєш за потрібне. Більше того, з кожної перемоги ти отримуватимеш свою чесну частку золотом. Коли ти виграєш для мене ще три великі битви і піднімеш моє ім'я на вершину римського світу, я особисто підпишу папери про твою вольну і випущу тебе з цього підземелля вільним громадянином. Ну, то як? Потиснемо руки на знак згоди?

Кросс мовчки розглядав ланісту, тримаючи паузу, яка змушувала Брутта нервово переступати з ноги на ногу. Професійний військовий розум Раяна в цей момент працював на максимальних обертах. Він миттєво, за секунди прорахував божевільну бойову перспективу: цей жадібний римський ділок, сам того не підозрюючи, власноруч створював для нього ідеальні умови для формування таємної бойової організації.

Окремий час на закритому подвір'ї означав, що Кросс зможе без зайвих очей муштрувати гладіаторів, впроваджуючи елементи сучасної штурмової тактики, взаємодії двійками та зачистки секторів. Він зможе перетворити хаотичний натовп егоїстичних рабів на залізобетонний, дисциплінований підрозділ — його майбутній Легіон Опору. А золото, краща зброя та якісна їжа допоможуть бійцям відновити фізичні сили та моральний дух перед справжньою, великою війною, яка вже невідворотно назрівала на нічних вулицях Риму.

Раян повільно, усім своїм могутнім корпусом підвівся з лави, зробивши крок назустріч ланісті й змусивши того інстинктивно відсахнутися назад.

— Добре, Брутте. Ми укладемо цю угоду, — твердо, карбуючи кожне слово, вимовив Кросс. — Я принесу тобі твої перемоги, твою славу і твої гроші. Але мої умови залишаються незмінними: ніхто з твоїх людей не з'являється на моєму тренувальному майданчику. Моє слово для бійців — це єдиний і вищий закон. І якщо з голови Галла, Сармата чи будь-кого іншого з моєї групи впаде бодай одна волосина поза межами піску арени... наша домовленість помре. Разом із тобою.