РОЗДІЛ 8: Залізна тактика

Коли важкі залізні двері за Лівією зачинилися, у підземеллі знову запанувала глуха, тиснуча й сира темрява. Раян Кросс залишився наодинці зі своїми думками, які кружляли в голові зі швидкістю лопатей бойового гелікоптера.

Нова інформація, яку вивалила на нього дівчина, абсолютно не вкладалася в рамки здорового глузду. Його рідний дід, сержант Генрі Кросс, про якого в родині роками ходили лише туманні чутки, був тут. Він застряг у прадавньому Римі, став частиною місцевого Руху опору, роками переховувався у вологих катакомбах і чекав, поки таємничий амулет знову набереться сил для стрибка. І найголовніше — він пожертвував собою, віддавши свій єдиний квиток додому онуку.

Раян заплющив очі, безсило впершись потилицею в холодну кам'яну стіну. Значить, усе його попереднє життя, виснажлива служба в елітному спецназі, Афганістан — усе це було лише підготовкою до цієї конкретної миті? Дід Генрі був ученим, але він чудово розумів: науковцю в кривавому Римі не вижити. Сюди потрібен був професійний боєць. Солдат із крижаними нервами, здатний перетворити хаос на систему.

«Гаразд, діду, — подумки прошепотів Раян, відчуваючи, як глибоко в грудях закипає холодна бойова лють. — Я прийняв твою посилку. Тепер моя черга грати в ці ігри».

Кросс примусив свій мозок повністю відключити емоції й увімкнути чистий військовий аналіз. Головне завдання на завтрашній ранок — просто вижити на великій арені. На даний момент жодних спільних тактик із тутешніми гладіаторами у нього не було — напередодні Кросс ще не встиг навчити інших бійців своїм методам, і вони навіть не підозрювали, на що здатна сучасна військова наука. Ці горді, запеклі вбивці лише презирливо спльовували, коли бачили чужинця в дивних синіх штанях, і не збиралися слухати жодного його слова. Кожен із них збирався битися так, як звик протягом усього життя: егоїстично, хаотично, сам за себе. Завтра на піску ця гордість могла коштувати їм усім голови.

З цими думками, міцно стиснувши пальці навколо прохолодного металу амулета в кишені своїх потертих джинсів, Раян Кросс нарешті заснув.

Ранок зустрів їх нещадним, палючим сонцем та важким залізним гуркотом. Величезний засов на дубових воротах, що вели з темних підземних коридорів Лудуса на світло великої арени, відскочив із нищенським луном.

Сонце миттєво вдарило в очі Раяна розплавленим золотом. Разом із гарячим світлом на нього обрушилася суцільна стіна звуку — дикий, багатотисячний рев римського натовпу, змішаний із нудотним запахом sweat, пилу та дешевого вина. Великий амфітеатр закипав. Тисячі глоток скандували прокляття та вимагали видовищної, кривавої розправи.

Раян вийшов на пісок у загальній шерензі, міцно стискаючи в правиці важкий короткий гладіус. Його тактичні джинси були заляпані старою багнюкою та пилом підземелль, але спина залишалася бездоганно рівною. Амулет у кишені знову коротко й ритмічно завібрував, наче живий орган, що відчував наближення смерті. Пульс сповільнювався, поступаючись місцем крижаній бойовій концентрації.

Праворуч від нього крокував велетень Галл, який зухвало махав мечем трибунам. Ліворуч, вискаливши зуби, йшов худий Сармат. Разом із ними на пісок вийшли ще п'ятнадцять гладіаторів їхнього Лудуса. Сп'янілі від адреналіну, чоловіки миттєво розсипалися по арені, повністю ігноруючи присутність один одного. Вони перетворилися на розрізнений натовп одинаків.

На протилежному боці величезної арени з гуркотом піднялися інші ґрати, і звідти на розпечений пісок галасливою хвилею висипала елітна група з сусіднього Лудуса — майже сорок озброєних до зубів нумідійських найманців та лютих фракійців. Вони вдвічі переважали загін Раяна за чисельністю. Вони вискочили на відкритий простір із дикими, звірячими криками, хаотично розмахуючи кривими сиками та важкими сокирами.

Звук довгого, ревучого мідного рога розірвав гаряче повітря. Бій почався.

Бійці Лудуса з криками кинулися вперед — кожен сам по собі, намагаючись першим зарізати ворога задля власної слави. І в перші ж дві хвилини все ледь не закінчилося повною катастрофою.

Нумідійці, користуючись чисельною перевагою, не стали грати в чесні поєдинки. Вони миттєво почали затискати гладіаторів у кільця, нападаючи втрьох або вчотирьох на одного. Раян крутився як дзиґа: він професійним, чистим рухом спецназівця заблокував удар сокири одного з фракійців, перехопив його руку й точним, коротким випадом у горло звалив нападника на пісок. Але, озирнувшись навколо, Кросс зрозумів — його «союзники» приречені.

Галла, який так пишався своєю силою, оточили четверо нумідійців. Один із них уже глибоко дістав його списом у стегно. Велетень упав на одне коліно, важко дихав і марно відмахувався, поки двоє інших заходили йому в незахищену спину. Сармата притиснули до кам'яної стіни подіуму, його щит розлетівся від ударів важкої сокири, а по обличчю текла кров. Ще троє їхніх гладіаторів уже нерухомо лежали на піску. Початкова гордість обернулася для них швидкою, нещадною бойнею. Шансів на порятунок майже не залишалося.

Раян зрозумів: якщо зараз не втрутитися, його просто заріжуть наступним, коли закінчать із цим неорганізованим стадом.

Він рвонув уперед, пробиваючись крізь двох нападників, і буквально в останній момент закрив своїм важким залізним щитом спину Галла, прийнявши на себе нищівний удар фракійської сокири. Метал дзвенів так, що закладало вуха. Кросс миттєво підсік нападника під коліно й крутнув корпус, стаючи спиною до пораненого гіганта.

— Назад! До стіни, ідіоти! — проревів Раян щосили.

І в цей момент амулет у його кишені спалахнув на повну потужність. Його голос прозвучав над ареною не просто голосно — він вибухнув у мізках гладіаторів наче оглушливий, безапеляційний наказ, причому кожен із них почув його своєю рідною мовою. Галл, який уже заплющив очі перед смертельним ударом, приголомшено підняв голову. Сармат, стікаючи кров'ю біля стіни, побачив, як дивний чужинець самотужки стримує трьох нумідійців, прикриваючи чужі спини.