Розділ 10 Загублена корона

В той час, коли в місті Рені творилося невідомо що і люди від страху посходили з розуму за двадцять кілометрів від міста, в тому самому лісі стояв табір. Чорні плащі солдатів дуже нагадували Нічних створінь, та, на відміну від аркадійців, їхні зап’ястя, голені та пояс були украшені металом з шипами та зброєю. Посеред табору стояв великий чорний намет усередині якого, посеред оксамитних подушок і дорогих страв на золотих тарелях, сидів мужчина. Він був чорнявим, проте уже з проблисками сивини, а руки його були вкриті татуюваннями. Його зброя також була неймовірною. З першого погляду можна було побачити що коштує вона шалені гроші, за одні камені віддати треба було половину статку.

- Він їх розігнав, - схилився перед ним капітан, обличчя котрого було закрите маскою у формі зайця.

Мужчина задумливо посміхнувся:

- Довго він так не протримається. Один в полі не воїн.

Мужчина змахнув рукою і чорна смужка магії закружляла навколо його руки, а тоді зникла. Чорний маг відпустив свою магію, а тоді взяв з підносу гроно зеленого, як саме життя, винограду.

Вечір наближався занадто стрімко, а ми застрягли в багні. Майкі намагався випхати наш віз на тверду поверхню, а я психувала. Кріс заснув ще десь в обід. Його не збудило навіть грубі висловлювання Майкі.

- Може тут заночуємо? – запронувала я і втомлений білобрисий погодився без вагань. Ми вправно розпалили вогонь, а потім Майкі немов би вичарував рибу і вже за годинку від запаху ухи зводило спазмами шлунок, та Кріс усе ще спав.

- Це нормально взагалі?

Уха закипала, а ми пішли до возу. На дворі було холодно і де не де ухкали сови. Я потормосила його за плече, проте реакції так і не добилась. «Давай я», - запропонував Майкі. Проте і друга та третя спроби провалилася. Тоді ми просто вирішили притягнути його поближче до вогню. Нехай вже там відсипається. Та тільки тоді ми помітили чорні татуювання на його шкірі. Я лише хотіла перевірити їхню справжність, занадто містичними вони мені у світлі місяця здалися, та вони відповзли в сторону вартувало мені наблизити до нього свою руку.

- Це чорна магія! – вражено скрикнув Майкі. – Давай ближче до вогню його.

Лише у світлі полум’я ми нарахували три величезні, немов чорні павуки, татуювання.

- Я погано вчилася і поняття не маю, як подолати чорну магію, - призналась я поклавши голову Кріса собі на коліна. Майкі сидів метрів за два від нас і нервово теребив пальцями. Звук клацання його суглобів, палахкотіння полум’я, тиха мелодія життєдіяльності нічних тварин і тепла уха.  – Як мені їх позбутися?

- Давай спочатку повечеряємо, - запропонував він і набрав для мене повну миску. В очі не дивився, але по закушеній губі і мовчазній вечері, я зрозуміла його відповідь.

Була вже глибока ніч. Майкі пильнував вогонь прислухаючись до кожного шороху, а я ловила кожен подин коханого. Перебирала його волосся, вивчала його обличчя. Чорні татуїровки сповзли на шию тікаючи від мене. Це чимось нагадувало медитацію. Я глибоко задумалася дослуховуючись до власної магії і її відгомону. В думках перебирала відомі мені заклинання. Жодне з них не підходило. Жодне з них не мало основи здатної боротись з чорною магією. Жодного з них я не змогла би переробити у заклинання здатне вбити чорні паростки, котрі зв’язали мого Кріса у, мабуть вічному, сні.

- В казках сплячу красуню збудили поцілунком, - ніби між іншим сказала я.

- Спробуй, може подіє, - не обертаючись відповів Майкі. Я опустила погляд і віддьоргнула руку назад. Від моєї руки по обличчі юнака розповзалися срібні спалахи. Вони павутинкою тяглися до чорних павучків викликаючи вогняні спалахи. Мій писк не залишився не поміченим. За мить Майкі присів біля нас, а я помітила ще одну деталь. Зараз, на голові Кріса не ховалася, а виблискувала срібним сяйвом надзвичайно тонкої роботи корона. Вона була занадто делікатною, як для чоловіка. Така б з легкістю могла би підійти мені. Проте її біле каміння спалахувало не то посилаючи, не то народжуючи імпульси.

- Корона блокує пересування чорної магії, - констатував Майкі і кинувся до вогню. Із-за пазухи він вийняв маленький залізний кинджал і сунув його в вогонь. Завмерши я спостерігала як за мить він вернувся з розгарячілою від вогню зброєю.

- Тримай його, - кинув мені фразу, навіть не почекавши на відповідь. Розшпилив сорочку і не вагаючись притиснув кинджал до того місця де був один з павучків. Мені здалося що на якусь мить Кріс міцно-міцно стиснув мою руку. Його тіло вигнулося і різко опустилося, коли Майкі забрав руку назад. Проте жодного звуку так і не пролунало.

- Ще два.

Другого зловити було не так просто, але зрештою Майкі випалив його на лівій руці Кріса.

- Ще один, - втомлено повідомив Майкі. – Корона частково блокує їх, але вони все ще занадто верткі.

Третій павук знаходився на грудях. Майкі відійшов, і за хвилину, знову нагрівши кинджал, вернувся. Проте хитрий павучок шмигнув на обличчя. Білобрисий схилився над Крісом піднімаючи кинджал.

- Прошу, тільки не лице, - руки спотіли і думки про те, якщо шию і руку він закрити зможе, то обличчя – ніколи, не давали мені спокою.

Майкі не відповів і я з жахом спостерігала як він схилив кинджал і за секунду опустив на епіцентр татуювання, проте в останній момент павучок вислизнув. Ледь торкнувшись він тут же повторив спробу формуючи другий шрам. Невдала спроба. Павучок перемістився на ліве око і я просто закусила губу.