Розділ 9 Батько і син

- Може не варто? – запитав його лейтенант. Вони знову сиділи в якісь дешевій пивничці. – Я не думаю, що тобі вартує пити.

- Боїшся? – ковтнув чергову порцію м’яса Славко. – Правильно робиш.

- Як ти можеш це їсти? – нарешті запитав лейтенант. Не те щоб м'ясо було поганим, але вигляд і подача, та й складники, зрештою, не всиляли довіри.

Вітер поклав ніжку курки на заляпану жиром тарілку:

- Вільний Птах в небезпеці, а з ним і Соля. Охорони в нього зараз немає і я би з радістю зірвався і притягнув їх в столицю, проте нічого крім проблем це нам не принесе. Тому пропоную сконцентруватися на тому, чому я вбив учителя, - підморгнув він вкінці. Серйозна розмова наче б то ненароком розвернулася в інший напрямок. Фон Вік і собі посміхнувся у відповідь. Навколо пили і горланили пісень простий народ. Лейтенант мовчав. Він мало розумів товариша і тому волів слухати.

- Не далі, як пару годин тому назад хтось намагався убити Вільного Птаха наславши на нього здичавілих і не підконтрольних, через смерть в бою власників, химер. Зазвичай ці тварини, як ти міг замітити, повертаються лише на місце смерті своїх господарів. Якщо помізкуєш, то пригадаєш, що найзапекліші бої, і швидка зміна ситуації в бою, провадилися в околицях столиці. Тому химери по смерті господаря, повертаюся і раз за разом нападають  на неї. Розуму у них немає. Вони просто шукають власника. Проте незадовго до світання чимало химер напали на одне містечко, далеко в тилу. Битв і безконтрольних химер там немає, зате в місто вчора прибули Вільний Птах і Соломея. До столиці їм ще йти і йти. Відправити
Химер на порятунок їм я не можу. Можу не встигнути, лише підставлю. Проте знайти того хто замахнувся на життя твого Командира ти повинен.

- Він… - попробував запротестувати фон Вік, проте на його плече лягла важка долоня Полковника.

- Нарешті я знайшов тебе.

- Ти був дурнем, якщо дозволив обманути себе. Ти був дурнем, якщо дозволив  залишитися зраднику в своєму домі. Це ж вчитель сказав тобі, що попереднього командира і  володаря магічного артефакту  корони потрібно убити, щоб відібрати її?

Полковник мовчки кивнув. Багато років тому, саме вчитель Соломеї повідомив йому, що його син помер. Малого поховали без нього, а тепер, виявляється, йому збрехали.

- Хто врятував тебе? – зовсім тихо спитав старий воїн.

- Ті, кому ти горло розрізав сотнями. Ті, чиїх дружин ти безжалісно різав. Ті чиїх маленьких дітей спалював живцем в рідних домівках. Мене найшла якась аркадійка посеред снігу зовсім без одягу, всього посинілого. Вона мене відігріла і разом з своїми дітьми забрала під час евакуації. Високо посеред гір, поміж сиротами з ворожого для тебе табору, я зробив свої перші кроки. Ці безсовісні тварі, як ти сказав, навчили мене законів нашої держави. Вони розказали мені хто я і хто мій батько. А коли я підріс, достатньо, щоб самостійно віднайти дорогу додому, провели до кордонів міста.

- Чому ти не прийшов?

- А навіщо? На той час я зрозумів одну річ. Ти казав: сім’ю потрібно захищати.  Ти сказав: для цього потрібно бути сильними. Я все чув. Та сили у мене не було, а поруч з тобою були ті, котрі посміли ввести тебе в обман і забрати в мене дві мої сім’ї: Аркадію і Сардинію. Невже ти не знав, що вартує тобі лише перемогти Командира і магічна корона стане твоєю, а колишній головнокомандувач разом з рештою аркадійців схилить перед тобою голову. Та замість того ти убив його ставши таким чином «Ніким». Закон безжальний. Нам дуже повезло, що в останню мить загнані в глухий кут аркадійці змогли знайти хоч одну людину, котра могла прийняти корону. Мене вважали мертвим. Ти вибув з дистанції. Командир помер, в Вільний Птах… Ніхто не надіявся, що він виживе. Велика магічна корона дала йому шанс оберегти нас долі бути роздертими поміж ворогами. І от тепер… не знаю звідки вони дізнались, де він, проте замах є замах.

- Я накажу своїм людям…

- Не кажи нічого. Нехай захистять Соломею і кожного хто буде рядом з нею, - перебив батька син.

- Славко, ти…

- Ти винен мені, - перебив його Вітер в черговий раз. – Якщо з ним, щось станеться, корону прийдеться забрати мені. Я той другий із великого роду хто буде боротися з сином Аркадії за корону, як пише закон. А саме зараз я хочу просто напитися і не думати ні про що. Ти завинив переді мною. ТИ повинен був стати Командиром, щоб зараз Я міг з Вільним Птахом напиватися до безпам’яцтва, а ти б кричав, що я за син такий і на що підбиваю інших.  

Черговий брудний стакан поганого бухла полетів із-за сусіднього столика в горло аж занадто тверезого Вітра.

- Знаєте, а їжа тут краще, ніж у таборі Вільного Птаха. Хоча про що це я, яка там може бути їжа, коли її нема, - остаточно добив всіх Славко.

- Ти, що голодував? – на очах старів Полковник.

- Я друга людина в армії. Негоже якось їсти коли Командир бере останнім, якщо є що, звісно.

Реакція його нової сім’ї Славкові подобалась. Кріс давно говорив, що він частина Сардинії і йому пора зайняти тут своє законне місце. Та він усе не міг залишити його одного. Поява  його рідної маленької і розбалуваної сестрички Соломеї стала для нього виходом. Він зрозумів це ще в перший вечір, коли спостерігав за нею.  Як би безглуздо це не звучало, але в своїй недовірі їй він міг би довірити друга на деякий час. Так всього на пару годин. Хто ж знав, що вони на пару днів обернуться.