Розділ 8 Не прошені гості

Невеличка кімната була темною на цей раз. Лейтенант сам не розумів для чого він сюди прийшов. У нього було повно роботи. Половина його людей шукала вбивцю учителя Соломеї, а друга її саму. Проте сам лейтенант відсиджувався в темній, тісній кімнатці на площі з символічною назвою «Мир». Святослава не було, та й фон Вік не чекав його. Дурдом на вулицях столиці ще не закінчився і оп’янілий вогняним напоєм Святослав прийти не міг. На якийсь момент військовий завагався чи прийняти йому самому участь в усьому цьому, але відразу ж відкинув. Маленька свічка ледве освітила кімнату. Фон Вік з раннього дитинства опановував магію. Вона давалася сарданійцям важко, тому нічого дивного в тому, що Соломея так і не змогла її опанувати не було. Маленькі заклинання для запалення свічки далося йому просто, та тремтіння магії лейтенант прекрасно відчував. Вона норовила вирватися з під контролю. Це було не надто хороше, могло бути маса проблем, якщо щось подібне трапиться під час бою з Нічними Химерами. Це питання лякало лейтенанта. Нічні створіння прекрасно володіли магією і це при тому що вогняний напій ніхто із тих, що попали в полон випити не міг. Фон Вік цього не розумів, тому волів не думати про те, де зараз і як з цим всім справляється Соломея. Та, незважаючи на усе це, він сидів зараз тут і чекав на невідомо що.

- Може чаю, кар? – затріпотіли поруч крила і Стіл опустився на спинку найближчого крісла.

- Невже ти залишив свого нового господаря без нагляду? – постарався не показати здивування лейтенант.

- Та який тут може бути нагляд, кар. Цей не Соля, слухати не буде, кар, - пожалівся ворон, а за мить перелякано втік на шафу.

- А ти приєднатися не хотів? – рипнули двері і Святослав спершись об одвірок посміхнувся знайомому. Лейтенант пройшовся поглядом по усе ще довгому, наповненому магією волоссі. Вітер не виглядав п’яним. Він повністю себе контролював. Магія визнавала його господарем ситуації.

- Я на роботі, - відповів йому військовий пропонуючи чай, котрий сам би нізащо в світі не випив би. -  А для тебе ніч уже закінчилася?

- Що робити я їм показав, а далі вони і без мене справляться.

- Значить я не помилився. Де тебе навчили традицій Ночі магічного рівносилля?

- А що я буду мати взамін? – бухнувся на старий диван здіймаючи хмару пилу Вітер з виглядом переможця. Йому подобалося це місто. Йому подобалося встановлювати тут свої правила. Загрози тут він не відчував. Ніхто з них не зміг би, при всьому їхньому бажанні, щось йому зробити.

- А чого ти хочеш? – закусив губу лейтенант передчуваючи проблеми.

- Я великодушно пропоную тобі допомогу, - і поки лейтенант від наглості Святослава втратив дар мови юнак продовжив. – Май на увазі, занадто багато вільного часу в мене сулить проблемами тобі або Соломеї. Тому подумай добре перш ніж відповідати.

- Будеш слухати мене і не пхатимешся куди не слід носа, - вирішив військовий взяти під свій контроль невідому «загрозу».

- Аякже.

В юнака був вигляд переможця, а довге чорне волосся тільки посилювало невпевненість військового, тому він постарався змінити тему розмову і заглушити невпевнений голосок, що піддавав це рішення сумніву.

- Мені потрібна відповідь.

Славко нагнувся вперед запрошуючи товариша по пляшці поближче, а коли відстань скоротилася по змовницьки тихо прошепотів: «Вільний Птах розказав мені», відразу заходячись сміхом спостерігаючи за реакцією співрозмовника. Мало не плюючись лейтенант прокричав:

- Годі з мене твоїх видумок, - а тоді вилетів в двері гримнувши ними так, що аж штукатурка із стелі посипалася.

- Я ж йому правду сказав, - знизив плечима Святослав, а тоді запрошуючи крука на плече забрав власний плащ і поволі з високо піднятою головою послідував за військовим.

За вікном червоніло небо. Шибки віддзеркалювали криваві хмари, а в кімнаті ще панувала ніч. На обличчі Кріса падала тінь, але таким серйозним він заставляв її серце завмирати. Тонка сорочка на плечах і тепло ковдри заставляло Соломею уявити себе в дома, а юнака своїм законним Головнокомандувачем. На мить дівчина вжахнулася: вона була не проти віддати владу йому. Вона була не проти просипатися і відчувати, що він захистить її. Вона була не проти побачити Його, а не Вільного Птаха, своїм чоловіком. Події тижневої давності стали  легендою. Образ затирався та рішення прийняті поспіхом були не найкращими для держави. І сама ймовірність того, що її це обходило, добивало дівчину.

За дверима чулася біготня. Хтось кричав, бігав.

- Що сталося, - тихо запитала я, торкаючись Кріса. Дорослішати не хотілося. – Ти ж захистиш мене? – продовжила швидше, ніж встигла зрозуміти. В чорноті його очей відобразилась теплота.

- Тобі нема чого хвилюватись. Одне твоє слово і я завжди буду на твоїй стороні, - посміхнувся він. – Я чекаю твого рішення. А з твоїм батьком, повір, ми зможемо домовитись. Щиро вірю, що наш з тобою союз обернеться процвітанням для народу.

Його подих лоскотав шкіру, пускаючи сотні мурашок, коли в двері загрюкали. Майкі, котрий стояв за крок від дверей, завмер. Він не поспішав відчиняти. Та за мить двері злетіли з петель.

- Ось значить в чому причина, - самовдоволено посміхаючись зайшов обшарпаний і брудний мужчина з окривавленим мечем в руках. – Ми тут думаємо чому вони не йдуть, а вона аркадійця ховає.