Розділ 30

Наступного ранку Таня прокинулася рано, у відчинене вікно проривався прохолодний ранковий протяг. Дівчина наїжачилася, сівши на ліжку. Невже вона забула зачинити вікно? Чудово! Бракувало тільки застудитися.

Спустившись на кухню, вона зробила собі чашку гарячого чаю та сіла за стіл.

- Як спалося? – запитав батько через газету.

Таня голосно чхнула, шмигнувши носом. На очі моментально навернулися сльози.

- Нормально, - у ніс промовила вона.

- Ти що захворіла? – Віта приклала долоню до її чола. – Температури начебто немає, але все одно варто поміряти.

- Я випадково залишила відчиненим вікно на ніч, - зізналася Таня.

- Ну ти даєш! – обурилася Віта. – Як так можна? Тобі не слід забувати, що літо вже закінчилося!

- Мама права, Танюш. Восени ночі холодні, тобі треба бути уважнішою, - сказав тато.

- Звичайно, - буркнула Таня, підвівшись зі стільця. Вона підійшла до вікна і подивилася надвір. Школярі поспішали повз її двір отримувати нові знання, а через дорогу сусід вигулював свого добермана.

Осінь…

Таня дивилася на листя дерев, яке загрожувало незабаром набути яскравих жовтих і червоних відтінків. Гарно? Безперечно! Але...якось навіює тугу.

Раптом її телефон видав сигнал вхідного повідомлення. Таня глянула на мобільник і посміхнулася, Роумен уже чекав на неї біля двору.

- Мені час, - швидко випалила Таня і поставивши чашку в мийку, попрямувала до виходу.

- Ти куди? – запитала Віта.

- Роботу шукати! Куди ж ще? – негайно видала Таня, одягаючись у куртку бузкового кольору. Теплі дні осені тепер позаду, на п'яти вже наступав жовтень місяць. Отже, час готуватися до холодів.

Вийшовши надвір, вона завмерла. Величезний чорний Джип стояв біля її двору, дверцята якого відразу відчинилися.

- Чого стоїш, як не рідна, давай, сідай уже, - попросив Роумен.

- Еммм... - Таня все зволікала.

- Мені довго чекати?! – підвищив він голос і Таня, швидко обійшовши машину, сіла поряд із водієм.

- Пам'ятається мені, що в тебе була інша машина, - прокоментувала вона.

- Була, - підтвердив він. – Ця чи інша, яка різниця? Мені набридла, і я вирішив змінити.

- З дівчатами ти так само поводишся?

- А тобі що? – хитро примружившись, він кинув на неї зацікавлений погляд.

- Так, просто... Твоя знайома, у якої ти вирішив зупинитися, хто вона?

- Людина, - швидко відповів він. – Насправді ми з нею знайомі не перший день. Саме коли я прийшов сюди вперше до Сета та Оніса, ось тоді я й зустрів її. Гаряча дівка, вона з радістю дала мені притулок, - осклабився він.

Таня, закотила очі.

- Перестань, ти зараз схожий на дурного березневого кота. Фу! – попросила вона, невдоволено відвернувшись до вікна. – Куди ти мене везеш?

- Хочу десь поснідати. Ти ж не проти? – він глянув на неї.

- Тільки «за».

Лимонний чай – єдиний сніданок, поглинутий Танею за цілий ранок. Ну і ну! Тому вона була не проти перекусити, та й живіт зрадливо забурчав, що моментально розсмішило Роумена і він, не приховуючи глузування голосно розреготався. Таня, кинула на нього сповнений люттю погляд, але не допомогло.

Незабаром вони виїхали до непримітної будівлі, і Таня з нерозумінням подивилася на сіру споруду.

- І де це ми?

- Побачиш, - Роумен виліз із машини.

Увійшовши до будівлі, Танька здивувалася, а потім її взагалі накрило злісною хвилею. У яскравих кольорах неону, на жердинах танцювали дівчата…

Таня, повільно повернулася до Роумена і вичікувально подивилася на нього. Він мовчки глянув їй у вічі.

- Роумене, це що? Ти приволік мене у стриптиз?!

- А в чому проблема? – незворушно спитав він.

- Проблема?! – взвилася Таня. – Якого біса ми тут робимо?!

- Ми приїхали поснідати. Нехай шлунок порадіє і око також!

- Ну кому як, особисто в мене вже апетит зник, - дівчина гнівно дивилася убік, схрестивши руки на грудях. – Не знала, що у стриптизі ще й годують.

- Так! Голодним чоловікам тут саме місце, - він весело клацнув пальцями і схопивши Таню за руку, потяг до найближчого столика.

- Пусти! Якого біса?! Хочеш, залишайся, а я піду і зачекаю на тебе в машині!

- Ну ні, - тихо промовив Роумен. – Тобі потрібна моя допомога чи ні? Якщо ні, то я зараз викликаю тобі таксі, і ти їдеш додому, а якщо так, значить сядь за цей стіл і поснідай разом зі мною. Бо якщо у мене пропаде апетит, ти пошкодуєш. Ти повинна розуміти, що зараз ти можеш втратити єдиного союзника – мене. І що ти потім робитимеш?

Таня повільно сіла за стіл, заспокоївшись.

- Вибач, - промовила вона.

- Пробачу, якщо заткнешся, - прошипів він.