27.2

***

Три дні від Оніса нічого не чути. Він ніби зник з лиця землі, ніби його стерли. Таня вже почала втрачати будь-яку надію. Плакати сил уже не було, сумувати та мучиться теж. Вона втомилася від пошуків цього негідника, втомилася від бездіяльності Аркани, яка просто сиділа вдома і нічого не робила, втомилася від батьків, які постійно засипали її непотрібними питаннями, на які у Тані просто не було відповідей, вона втомилася від самої себе і своєї безпорадності... Втомилася від усього.

Постукавши у двері демониці, зачекала деякий час. Аркана через пару хвилин зволила відчинити двері і з'явиться на порозі.

- Ну? – Аркана запитливо подивилася на дівчину. – Як справи з пошуками?

Таня безконтрольно засміялася, потім заспокоїлася та затихла.

- Безрезультатно. Я не можу його знайти, у мене просто не виходить, – вона безнадійно сплеснула руками. – Я обшукала все і скрізь у передмісті, відвідала ліс, місцеві заклади, навіть до себе на роботу зазирнула, раптом він сидить там за столиком і їсть тістечка…

- Значить, нам залишається тільки чекати на його швидке повернення, - підсумувала Аркана і Таня піднялася на неї очі.

- Є ще одне місце, яке я ще не відвідувала, - тихо сказала Таня.

- Докладніше, будь ласка, - було видно, що Аркана виявляє зацікавленість.

- Бар, до якого він мене возив. Але туди треба добиратися машиною, він знаходиться за містом... Саме там, Оніс на моїх очах убив людину, - ще тихіше сказала Таня.

- Ага, - підвела межу демониця. – Я зрозуміла, яке саме місце ти маєш на увазі. Це людський бар. Оніс любить його відвідувати для того, щоб підкріпитися. Ну, ти розумієш... - вона проникливо прострілила очима Таню, і та кивнула.

- Думаю, варто відвідати його. Давай з'їздимо. Може він зараз там? - з надією промовила Таня.

- Можливо, - задумливість прослизнула в голосі Аркани.

Дорогою до пункту призначення вони їхали мовчки. Аркана не розмовляла, та й Таня не надто хотіла порушувати тишу. Загальмувавши біля того місця, дівчата вибралися з машини. Аркана вперла руки в боки, прискіпливо розглядаючи назву бару.

- «Головорізи!, - з огидою сказала вона. – Ніколи не розуміла такої назви. Як на мене, суща маячня! А ти, як вважаєш? – вона повернула голову до Тані. Таня, невиразно знизала плечима.

- Не знаю, мені начхати.

- Гаразд, пішли, - чомусь у голосі Аркани почулося роздратування.

У барі була та сама атмосфера, сморід стояв неймовірний. Таня хмикнула. Нічого в цьому закладі не змінилося з того моменту, коли вона вперше тут побувала. Тоді вона щиро сподівалася, що її ноги більше в цьому місці не буде. І ось треба ж, вона знову стоїть тут, а зацікавлені чоловіки так і пожирають їх із Арканою очима.

Таня уважно пройшлася, вивчаючи поглядом незнайомих осіб. Хлопців, з якими тоді сиділи не виявилося. Вона навіть подумала, що відвідувачі, які були тоді, наразі тут не були присутні.

- Його тут немає, - голосом, що сів, промовила Таня, вона була дуже розчарованою. Всю дорогу сюди, дівчина сподівалася, що коли увійде в ці двері, Оніс сидітиме там за одним зі столів. Але ні! Вона помилилась. – Пішли звідси, - Таня розвернулася до дверей.

- Ні, стривай, - Аркана попрямувала до бармена, який протирав білим рушником скляні келихи. – Вибачте, ви нам не допоможете? – вона мило посміхнулася йому.

Уважно подивившись на Аркану, потім на Таню, здоровенний чоловік-бармен закинув рушник собі на плече і склавши лікті на барну стійку, нахилився до них.

- Чим можу бути корисним, пані? – чемно поцікавився він, густим басом.

- Ми шукаємо одного хлопця, він мій брат. У нього синє волосся і його звуть Оніс…

- Так-так, знаємо такого. Давно він щось до мене не заглядав. Я вже подумав, що він змінив місце тусовки, - промовив бармен, по його голосу було чути, що він каже правду.

- Значить, він не з'являвся тут останніми днями? – нахмурила брови Аркана.

- Останні дні? – реготав він. – Дорогенька, твій брат не відвідував мій бар уже як кілька тижнів. Два з половиною, якщо бути точним.

- Зрозуміло, - зітхнула Аркана.

Бармен на хвилинку відійшов від стійки та протопав до зали. Повернувшись, він поставив перед дівчатами дві стоси і доверху наливши у них текіли, посунув до них.

- Вас пригощає той джентльмен, - він вказав пальцем за їхні спини і дівчата обернувшись помітили вусатого чоловіка, який тут же осклабився, оголюючи жовті зуби. Таня з огидою відвернулася. Аркана кокетливо махнула йому рукою.

- Дякую, але я не буду, - Таня відсунула стос геть від себе.

- Даремно, - Аркана одним махом залила собі в рот алкоголь і схопила в руку Таніну стопку. - А я буду, - влила в себе і порцію Таньки.

- Я думаю, нам час, - Таня, піднявшись з місця, невдоволено подивилася на Аркану, яка неохоче зрушила зі стільця. Поведінка Аркани Тані зовсім не подобалася, але дівчина мовчала про це. Вона старанно вдавала, що зовсім не помічає невдоволення демониці, її постійного роздратування.