Розділ 24

Швидко забігши в будинок і піднявшись на другий поверх, Таня щільно зачинила двері до своєї кімнати. Темно хоч око виколи. Пошаривши рукою по стіні, знайшла вимикач, клацання і світло спалахнуло. Таня оглядала свою кімнату, як завжди все на своїх місцях, але чомусь тепер здавалося їй досить чужим. Наче вона повернулася не до себе додому. Прогнавши наслання, дівчина подивилася у вікно. Її увагу привернуло світло у вікні, у будинку по сусідству.

Таня підійшла впритул до вікна і продовжила спостерігати. Ось Роумен пройшов повз... Насамперед, Тані інстинктивно захотіла сховатися, щоб не виявитися поміченою, але чомусь залишилася стояти на місці.

Ось Роумен знову опинився у полі її зору. Мабуть, відчувши на собі погляд дівчини, повернувся в її бік. Таня не сміливо підняла руку і махнула йому розчепіреною долонею, а він усміхнувся у відповідь і кивнув. Момент... і він уже зник з поля зору.

Спохмурнівши, Таня відійшла на крок і різким рухом закрила штори на вікні.

Вже лежачи в ліжку, дівчина ніяк не могла заснути. Вона хотіла розповісти Сету, що зробив Роумен, але боялася, що Сет після цього її покине. Мучаючись у сумнівах, Таня й не помітила, як заснула.

Ранок видався ясним та яскравим, блакитне небо сліпило очі насиченим кольором. Таня насилу розліпила повіки і підвелася з ліжка.

Дрібні порошинки розліталися кімнатою, коли дівчина струснула в повітрі ковдрою і заправила ліжко. Спустившись у низ і поснідавши, Таня вийшла надвір. Небо дивувало: з одного боку, воно було яскраво блакитним, а з протилежного темно-сірим, грозовим. Звідти вже чулися далекі гуркіти грому. Таня зробила крок у хвіртку на вулицю. Діставши телефон із кишені джинсів, набрала номер Сета.

- Привіт, ти можеш вийти, я чекаю на тебе на вулиці, - тихо промовила вона в мікрофон.

- А чому ти не хочеш зайти, ми якраз проводжаємо Роумена. Приєднуйся до нас.

Почувши ім'я Роумен, Таню пересмикнуло.

- Сет, просто вийди до мене, будь ласка і після цього роби, що хочеш, - убито попросила вона.

- Гаразд, зараз, - він відключився, а Таня почала чекати.

Дрібне тремтіння пробивало все тіло, гуркіт грому чувся все ближче і ближче, як молотом ударяючи по нервах дівчини. Почувся звук хвіртки, що закривалася, і дівчина обернулася. Ось і Сет.

- Привіт, - він притягнув Таню до себе, спробувавши поцілувати, але вона відсторонилася. – Ти чого? – з усмішкою поцікавився він.

Таня мовчки дивилася убік.

- Ти маєш дещо знати... Я не хотіла тобі говорити, не хотіла, щоб ти знав, але я не можу просто брати і мовчати, як він…

На обличчі хлопця, прослизнув подив.

- Я не розумію тебе, Таню.

- Ми з... Я тобі зрадила! – різко випалила вона.

Сет стояв мовчки, його обличчя не виражало жодних емоцій.

- Коли це сталося? – нарешті вимовив він.

Таня проковтнула.

- Коли ти кинув мене на танцях, - тихо відповіла вона.

- Хто він? – голос Сета, як і його обличчя, був без емоцій і Таню це лякало.

Черговий гуркіт грому змусив дівчину підстрибнути на місці та обернутися. Чорні хмари були дуже близько, там, де вони проходили вже лила злива.

- Це був Роумен.

Сет хмикнув і слабо засміявся.

- Тань, ти знущаєшся? – примружив він одне око, при цьому важко було сказати, що він зараз відчуває, недовіру чи ненависть.

- Ось, - вона простягла йому свою руку. - Можеш сам подивитися, я дозволяю.

Сет засміявся ще голосніше.

- Ти справді знущаєшся, - констатував він. – Хочеш, щоб я дивився, як ти спиш в ліжку чи де ви там були, з іншим?

- Ні, я…

- Так ось що з тобою було?.. А я думав, переживав за тебе, дурень!

- Просто подивися, - попросила Таня, з надією дивлячись на нього. – Потім роби що хочеш! Якщо підеш, я не триматиму тебе, я все розумію!

Сет, грубо схопив її руку і заплющив очі. У темряві, яка огорнула його, замиготіли картинки, вони були чорно-білими та кольоровими. Сет побачив, як Роумен прикинувся ним і як скористався Танею таємно від нього. Розплющивши очі, він побачив сльози на обличчі Тані, він відчував, що вона кається. Але він не розумів, чому вона звинувачує себе.

- Не звинувачуй себе, - прошепотів він, відпускаючи її руку. – Я ж не знав. Чому ти не сказала мені одразу, про те, що він зробив?

- Я боялася, що ти мене покинеш, посваришся зі своїм другом... Я цього не хотіла.

- Він скористався тобою, а ти мовчала? Про таке треба одразу говорити! Тепер я розумію, що він мав за справу, – Сет зітхнув. – Мені час, побачимося пізніше, - він поцілував Таню в маківку.

Перші важкі краплі дощу впали на їхні плечі.

- Ти прощаєш мене? – запитала Таня.

- А хіба є за що? Не ти маєш вибачення просити, - Сет круто розвернувшись, пішов до себе додому.