Розділ 21

Сьогодні не мрячило, а йшов повноцінний дощ. Таня сиділа у своїй кімнаті біля вікна, спостерігаючи, як на дорозі поступово з'являються великі калюжі. Сонце цього тижня не показувалося жодного разу, погіршуючи настрій дівчини. Цілком занурившись у свої думки, вона й не помітила, як під її вікном з'явився Сет. Він розмахував руками, намагаючись привернути увагу Тані. Помітивши його, дівчина посміхнулася і відчинила вікно.

- Ти чому мокнеш? – запитала вона, спираючись руками об підвіконня.

- Бери парасольку, ми йдемо гуляти, - весело промовив він.

- Хто це «ми»? – вирішила поцікавитися вона, хоч і так чудово знала відповідь.

- Ти і я.

Танька задумалася спеціально відтягуючи час.

- Гуляти, за такої погоди? Хмм, якось не дуже хочеться.

- Та годі! Я бачив оголошення, сьогодні в місті танці просто неба, і я хочу піти туди з тобою.

- Танці, просто неба? – не повірила вона. – Навряд чи хтось захоче танцювати під дощем. Кажу тобі, що там нікого не буде!

- Ну пішли, давай, - наполягав на своєму він.

Танька зітхнула, стомлено подивившись на свого хлопця.

- Гаразд, - кивнула вона. – Зараз вийду.

- Так! – зрадів Сет.

Таня, посміхнувшись на його реакцію, зачинила вікно, сховавшись у кімнаті.

Довго вона не копалася в гардеробі і вже за п'ять хвилин спустилася на перший поверх. Батьки теж на всю чепурилися.

- А ви це куди? – запитала здивовано Таня.

- На танці, - відповіла мама. – У місті сьогодні буде весело, всі наші знайомі та друзі вже там! – захоплено видала вона.

- Ага, а ми ще навіть не вийшли. Через тебе між іншим. Ще довше збирайся, то взагалі нікуди не виберемося, - обурено сказав батько Тані і Віта жартівливо показала йому кулак.

- А ти куди? – запитала вона у Тані.

- Теж...на танці. Мене Сет запросив.

- Ось і правильно, нема чого сидіти вдома і киснути. Ідіть і розвійтеся там. Дощ не повинен псувати нам настрій. Ну все, я готова, - мама взяла сумку і всі троє вийшли з дому.

Біля двору Таню вже чекав Сет.

- Привіт, Сет, - майже хором привіталися Танькині батьки.

- Здрастуйте, - посміхнувся він. – Ну що, пішли? – запитав у Тані.

Дівчина кивнула, дивлячись, як батьки сідають у машину.

- Вони теж на танці, прикинь!

- Кажеш, нікого не буде? – усміхнувся Сет і поцілував її в губи.

Таня озирнулася.

- А де твоя машина? – запитала вона.

- У гаражі, ми йдемо пішки. Інакше навіщо я попросив, щоб ти взяла парасольку?

- Ти серйозно? Пішки? Туди ж кілометрів зо два добиратися. У наш улюблений центр передмістя! – Таня була явно обурена.

- Пішли, якраз прогуляємось, - він узяв її за руку і повів за собою.

Краплі барабанили і скочувалися по парасольці вниз. У цей момент Таня зраділа, що взула кросівки, а не туфлі на високих підборах, як хотіла. Іти і постійно обминати калюжі, дуже дратувало. Вдалині почулася музика, яскраві різнокольорові промені прямували прямо в дощове сутінкове небо. Надворі темніло. Таня озирнулася, народу було багато і брови дівчини повз волю поповзли вгору.

Серед площі височів величезний навіс, прикрашений зеленню та квітами. Красиві ніжно-рожеві великі банти тремтіли на вітерці. Таня одразу відзначила про себе, що тут гарно.

Люди танцювали під цим навісом, а деякі просто під краплями дощу. Їм погода явно настрій не псувала, це справжні оптимісти.

Всі присутні були добре одягнені: пані у сукнях та спідницях, чоловіки теж при параді. Таня подивилася на себе, оцінюючи свій зовнішній вигляд, і їй стало соромно. Захотілося просто втекти звідси та не повертатися. Трав'янистого кольору толстовка, поверх чорної футболки та чорні спортивні штани виглядали жахливо на тлі всіх цих розудягнених та розмальованих ляльок. Так, вона ще й не нафарбувалася, до того ж скрутивши волосся в неакуратну гульку. І чим вона тільки думала?!!

- Може, ну їх, ці танці? – запропонувала вона, переминаючись з ноги на ногу.

Сет засміявся.

- Ну вже ні! Ми пройшли сюди два з половиною кілометри не для того, щоб потоптатися тут кілька хвилин, розвернутися та піти назад! Ти не підеш додому, поки не потанцюєш зі мною, - вимогливо заявив він.

- Подивися на мене і на цих дівчат, - Таня вказала на дівок у натовпі. – І скажи мені, як я одягнена! Я, мабуть, виглядаю, як опудало!

- Ти подобаєшся мені будь-яка, навіть у вигляді злого розпатланого монстра, - втішив дівчину Сет.

- Чудово, ти навіть не заперечуєш, що я виглядаю моторошно! – засмутилася Таня.

- Запам'ятай, мені подобається те, як ти виглядаєш. На думку інших не зважай. Але якщо ти так наполягаєш…

Наступного моменту в руки Тані стало прохолодно. Вона подивилася на себе і ахнула. Отруйно-зеленого кольору сукня обтягувала фігуру дівчини. Вона була їй до колін і відкривала плечі, рукави доходили до ліктів.