Розділ 18

Все пролетіло дуже швидко, а тому Таня вже стоїть і махає на прощання рукою «улюбленим» родичкам. Сестра мами нарешті їде, і дівчина може зітхнути з полегшенням. Оксана, висунувшись із вікна машини, посміхається і махає Тані. Помітно було, що вона не хотіла їхати так рано, хотіла затриматись тут ще. Але як підозрювала Танька –, справа була в Онісі…

Повернувшись у будинок, Таня, забарившись, глянула на настінний годинник. Стрілки показували 6:00. Тьотка Наташа вирішила, що підйом буде буквально з першими променями сонця і Тані довелося рано встати, щоб провести їх. Мама з татом пішли до себе досипати, залишивши дівчину одну.

Не довго роздумуючи, вона попрямувала з дому надвір. Роумен має вийти на ранкову пробіжку чи ні? Вона вирішила почекати і повільно попрямувала повз їхній будинок по вулиці в перед. Ранкова прохолода прогнала рештки сонного стану і тепер Таня виглядала цілком бадьоро.

Вона обернулася, проклятий Роумен ніяк не з'являвся. Може, він уже давно перебуває на пробіжці і скоро повернеться додому?

Сонце проглядало крізь сизуваті хмари і тепер світило тьмяно. На світанку, ніяких хмар не було, а тепер з'явилися. Невже затягне небо хмарами та піде дощ? Таня придивилася в далечінь, на горизонті нікого не було. Тяжко зітхнувши, вона крокувала далі.

За хвилину сонце зникло за хмарами повністю, помітно стемніло довкола. Таня зупинилася, глянувши на небо. Вітер погнав сухе пожовкле листя повз неї. Стоп! Що?! Таня дивилася на це листя ніби в трансі. Зараз літо... Вона не закінчила думку.

Озирнувшись на всі боки, побачила, як чорні хмари обклали все небо і кинулася втікати до себе додому. Гучно грюкнувши дверима, побігла до себе, але завмерла, побачивши тіні, що рухаються, в кімнаті батьків.

У повітрі відчутно пахло сіркою.

- Мамо, тату? – покликала дівчина, але ніхто не відповів.

З кімнати тьмяно сяяло освітлення, наче від свічки. Таня підійшла ближче до дверей.

- Посторонися, чого стала на проході?! – гаркнув позаду голос батька.

Підскочивши на місці, Таня обернулася. Тато тримав у руці гасову лампу, що горіла яскравим маленьким вогником. Це світло, пристойно освітлювало коридор. І як Таня раніше не помітила свічення, а лише коли батько заговорив?

- На вулиці щось дивне діється, погода псується, - пробурмотіла Таня.

Батько пройшов повз неї і з гуркотом зачинивши двері до своєї спальні, подивився на дочку.

- І що такого в поганій погоді? – буркотливо прохрипів він.

- Я побачила пожовкле листя, яке буває тільки восени.

- На деревах чи що? – примружився батько.

- Ні, їх гнало вітром дорогою.

- Значить торішні, - відмахнувся він і пройшов повз Таню.

Дівчина здивовано підняла брови.

- Мама в кімнаті?

- На кухні, - тато обернувся, зупинившись.

- Дивно. Я бачила тіні у вашій кімнаті та подумала, що…

- Мама на кухні, - повторив батько.

Немов у підтвердження його слів з низу почувся надто грубуватий, але мамин голос:

- Сніданок готовий!

Таня з татом, спустилася на перший поверх. Коли вони посідали за стіл, мама поставила перед ними бекон і яєчню, що згоріли до вуглин. Таня з жахом глянула в тарілку.

- Мамо це... - вона не домовила, помітивши, як батько спокійно почав нарізати ножем блюдо, що згоріло, і відправляти по шматочках до свого рота.

Дівчина скривилася від такого видовища і перевела погляд на маму, яка зупинилася наче вкопана, стоячи спиною до них.

- У чому справа дочко? – пробасила мама.

Наступної миті Таня опустила свій погляд на тінь, яку відкидала її мати при світлі лампи і дівчину пересмикнуло від нерозуміння. Тінь виглядала ламаною і злегка смиканою, були присутні пазурі на руках і роги на голові. Таня зі страхом перевела очі на тінь батька... Теж саме.

Таня схопилася з місця і стілець із гуркотом повалився на підлогу.

- Електрику відключили, - як ні в чому не бувало, сказала мама, так само не обертаючись.

Таня позадкувала до сходів.

- Я в кімнату. Дякую за смачний сніданок, - швидко промовила вона і за кілька секунд опинилася на верху.

Таня застигла навпроти спальні батьків і підійшовши впритул, відчинила двері. У кімнаті було зовсім порожньо та темно. Дівчина полегшено видихнула, зачиняючи двері. Внизу почувся радісний голос батька та веселий сміх матері. Тепер їхні голоси були звичайнісінькими, такими, як завжди. 

З подивом Таня спустилася вниз. І знову побачила гасову лампу батька, який доїдає згорілий сніданок і маму, яка їсть ту саму гидоту, Танькина тарілка стояла недоторканою.

- Ти таки вирішила повернутися? – знову пробасила матір не своїм голосом.

- Якого біса тут відбувається?! – вигукнула Таня, але їй не відповіли.

Таня придивилася, батьки виглядали дивно: в обох чорні кола під очима та мертвенно-бліді обличчя, які наче десять років не бачили денного світла.