Розділ 16

Прокинулася Таня рано-вранці. Внизу чулися веселі голоси та сміх. Дівчина потерла очі і подивилася на кушетку – Оксани не було. Її ліжко було акуратно заправлене, ніби ніхто й не спала на ньому цієї ночі. Переодягнувшись, Таня спустилася на перший поверх.

У будинку та на подвір'ї на всю йшли приготування, точніше вони вже завершилися. Навколо було повно білих лілій, золотистих повітряних кульок та гірлянд.

- Я бачу, ви добре постаралися. І коли це ви встигли зробити? Мамо, ти взагалі лягала спати? – Таня вийшла на поріг будинку і стала поруч із мамою, дивлячись на виконану працю.

- Мені допомогли, - посміхнулася вона, дивлячись як Оксана та Наташа, метушаться навколо пишно накритих столів.

- Прямо королівський фуршет. Хто займався сервіруванням столів?

- Оксана, - з гордістю, ніби Оксана її дочка, сказала мама.

- Оксана? – здивувалась Таня. – Я думала тітка Наташа.

- Оксана дуже гарна дівчинка. Вона розумна не за роками, Танюш.

Віталіна, залишивши дочку, пішла до своєї сестри.

***

О одинадцятій дня почали приходити перші гості. І незабаром будинок і двір були заповнені різними людьми. Таня дивилася на тих, хто прийшов, з повною байдужістю. Це були знайомі та друзі її батьків. Таня до них жодного відношення не мала. Бездумно приймаючи привітання зі святом, яке вже пройшло, дівчина ввічливо посміхалася у відповідь і дякувала. Задумливо, вона подивилася у бік хвіртки і мало не випустивши келих із шампанським із рук, поспішила туди.

Оніс стояв, спираючись плечем об дерево, а поруч із ним, на всю посміхаючись, тупцювала... Оксана.

- Онісе...привіт! – Таня опинилася поряд із ними.

Він мляво подивився на Таню, на його губах заграла легка усмішка.

- Ти на моє свято прийшов?

- Я не планував залишатися, так що – ні, - байдуже кинув Оніс.

- Можеш залишитися, якщо хочеш, - Таня, чомусь різко занервувала, а голос здригнувся.

- Я не маю подарунка.

- І не треба, - помотала головою Таня. – Мені не потрібні подарунки, я не залежу від них.

- Не думаю, що зможу залишитися... - зам'явся він.

- Залишся! Хоча б сьогодні Онісе, давай відкинемо всі наші розбіжності та досягнемо примирення. Будь ласка, - попросила Таня.

Оніс зітхнув.

- Добре. Де у вас випивка?

- Там... - Таня не встигла домовити, як Оніс пройшов повз неї і пройшов у глиб двору.

- Його звуть Оніс? Яке незвичайне ім'я, - захоплено видихнула Оксана. – Це його я бачила вчора у вікні.

- Я так і зрозуміла, - невдоволено заявила Таня. – А про що ви говорили?

- Я намагалася дізнатися його ім'я, хоч щось про нього, але він просто мовчав і навіть не дивився в мій бік. Наче я невидима, - скривджено висловилася Оксана. І Таня сумно кивнула.

- Не бери в голову, Оксано.

- Він завжди такий?

- Зазвичай гірше, - усміхнулася Таня і очі Оксани округлилися, як величезні блюдця.

- Я залишила свій подарунок у купі з рештою, - почулося позаду і Таня обернулася.

Аркана стояла і похмуро дивилася на неї.

- Аркано! Де ти була? Куди зникла? Я шукала тебе!

Демониця окинула важким поглядом Оксану.

- О, це Оксана. Вона моя…

- Я знаю хто вона, - не приємним тоном сказала Аркана. – Оксано, піди погуляй. Нам із твоєю двоюрідною зведеною сестрою треба поговорити, - звернулася вона до Оксани.

- Так, звичайно, - пискнуло дівчисько і круто розвернувшись, помчала геть.

- Грубувато, - дивлячись новоспеченій сестриці вслід, прокоментувала Таня.

- Я так не вважаю, - знизала плечима синевласка. – Вона явно була тут зайва.

- Куди ти зникла з клубу? Алан сказав, що я протанцювала на танц-полі чотири дні. Я просто в шоці! А для мене все пройшло начебто за кілька хвилин!

- У будь-якому разі тобі пощастило більше. Мабуть, абсент якийсь хриновий попався. Я стирчала п'ять днів у парку на лавці. Пам'ятаю, що ми з Віріо вийшли подихати повітрям, провітрити мозок. Потім ми кудись їхали. По дорозі, я помітила парк, а там знаєш... такі гарні лавки стояли, я просто випала з реальності при їхньому вигляді і випала аж на п'ять днів. Прокинулася сидячи на одній із них, Віріо поряд немає, машини теж... У результаті, я знайшла тачку за межами міста, а Віріо за кілька кілометрів від машини в чистому полі. Він сидів там. Каже, що сам не пам'ятає, як туди потрапив і як опинився у полі. Машину кинув з відчиненим навстіж дверцятами. Добре, що її ніхто не викрав, - зітхнула Аркана. – Та все ж... Раніше зі мною такого не бувало.

- А зі мною тим більше, - хмикнула Таня.

- Як ти дісталася додому? – Аркана трохи примружилася.

- Оніс відвіз. Довелося зателефонувати йому…