Розділ 15

Таня блискавкою залетіла до хати. Батьки були на кухні, вони снідали. На годиннику було початок дев'ятої ранку.

- Еммм, привіт? – несміливо входить на кухню Таня.

Віта мигцем глянула на дочку, а Михайло навіть не відірвав погляду від газети.

- Все нормально? – запинаючись спитала Таня.

- Моя сестра приїде приблизно в обід, - недбало кинула мама.

- Зрозуміло, - здивувалася ще більше Таня і розвернулася, щоб піти до кімнати.

- Нічого не хочеш нам розповісти? – раптом спитала мама і дівчина завмерла на першому ж кроці.

- Ти про що? – пролепетала Таня, відчуваючи, як паніка застряє грудкою у горлі і не дає дихати.

- Як погуляла, наприклад? Так, з минулим тебе, дочко. Твій подарунок чекає на тебе в кімнаті.

- Мам, тату, я... Вибачте, що... Я сама не очікувала, що так вийде, - опустила голову Таня.

- Невже так погано розважилися? – здивувалась мама. – Я думала Аркана влаштує тобі гарний сюрприз!

Таня підняла очі на маму, потім на батька, який навіть газету відклав убік. Мабуть дочитав.

- Ви знаєте? І навіть нічого не скажете з того приводу, що я зникла на кілька днів і навіть не повідомила, де я?! – здивуванню дівчини не було меж.

- Хлопець, який у гостях в наших сусідів, як його там? – мама клацала пальцями, подивившись на батька.

- Роумен, - сказав він.

- Точно, Роумен! Він сказав нам де ти, та з ким. Аркана хотіла влаштувати тобі свято на честь дня народження. Попросив, щоби ми не хвилювалися і сказав, що з тобою все добре. І в п'ятницю ти будеш вдома.

У Тані округлилися очі, а рот розкрився сам по собі.

- Це Роумен вам таке сказав?

Мама завмерла.

- Він збрехав? Дивно, не подумала б. Начебто такий гарний хлопець…

- Ні-ні, він сказав чисту правду! – поспішно промовила дівчина. – Просто... я не очікувала, що Роумен так зробить. Ми з ним до ладу не знаємо один одного.

- У будь-якому випадку познайомитеся. Я запросила його до нас на свято. Він сказав, що неодмінно прийде, і що не простить собі, якщо пропустить такий захід, - посміхнулася мама.

Таня загальмовано закивала.

- Я... піду до себе в кімнату?

- Звичайно, Танюш, - добродушно озвалася мама.

Таня в два стрибки перетнула сходи і залетіла до кімнати. Оце так! Роумен їй допоміг! Якби не він, хто його знає, який скандал їй зараз закотили б.

Таня підійшла до ліжка, побачивши на ньому чорний подарунковий пакет. Звідти дівчина витягла чорну сумочку від Prada і мало не заверещала від щастя. Таку саму вона й хотіла собі.

Спустившись вниз, Таня подякувала батькам за чудовий подарунок і побігла на гору, щоб переодягнутися в нормальні речі.

***

Майже о першій годині дня приїхала Наташа зі своїм сімейством. Батьки змусили Таню спуститися вниз і вийти надвір їх зустріти. Звівши очі до неба і подумки читаючи молитви, Таня дивилася, як їхні гості вибираються з новенького Мерса, що припаркувався поруч із їхнім будинком.

Наталя, як і завжди, була чарівна, але виглядала суворо. Така собі елегантна світська дама, у своїх найкращих роках. Тонкі губи, нафарбовані червоним і чорне волосся, підстрижене під каре, так і залишилися незмінними.

Віталій! Чоловік Наташі... Він так схожий на італійця, словами не передати. До того ж, страшний фанат макаронів та пасти.

Побачивши Діму, обличчя Тані скисло миттєво. А він погарнів, витягнувся, став мускулистішим... Мабуть ходить у качалку. Діма одноліток Тані, але тепер він став виглядати набагато старше своїх років.

В останню чергу, Таня звернула увагу на дівчисько, яке, вибравшись з машини, тепер незручно тупцювало, посміхаючись Таниній мамі, яка їй щось весело говорила. На вигляд дівчині було років шістнадцять. Симпатична, струнка, у білому сарафані до колін та світлим волоссям. Вона виглядала досить доброзичливою.

- Таню, підійди привітайся, чого стоїш на місці, як бовван?! – накричала на дівчину мама.

- Нічого все гаразд, - весело відгукнулася Наташа, вона, як і завжди примхливо розтягувала кожне слово зі свого лексикону. – Вона ще не усвідомила до ладу, що ми тут. Встигне ще привітати своїх дорогих гостей.

«Не усвідомила?!»

В середині Тані миттєво спалахнула лють. Та як вона сміє?!

- Здрастуйте, рада вас бачити! – гучно, щоб усі почули, сказала Таня з гордовитою чемністю.

Коли нарешті всі поцілували один одного, обійняли, привітали. Жіноча половила вирушила до будинку, а от чоловіки залишились на вулиці. Батьку Тані, просто не терпілося, подивитися ближче новий автомобіль Віталія та оцінити кожну деталь.

- Танюш, ось твій подарунок. З минулим тебе, - привітала, простягнувши коробку в золотистій обгортці, осклабилася Наташа. – Подарунок від усієї нашої родини.

- Дяк... - Таня не встигла простягнути руку, як коробку перехопила мама.