14.2

- А як ти думаєш, як інакше я зміг вижити в цьому проклятому світі, не будучи правильним демоном? Понад тридцять років я ховався від одного мисливця. Він знаходив мене скрізь, де б я не був і постійно переслідував. Я довго терпів, дав собі слово «не вбивати». Якщо я хочу тут жити, поряд зі смертними, то маю припинити відноситись до людей, як до їжі. Але в результаті я зірвався і вбив... вбив того мисливця, вирвавши його жалюгідне людське серце. І знаєш що, Аркано? Це було вірним рішенням. Якби я не розправився з ним, то був би мертвий я, а не він. Мисливець без вагань убив би мене. І в тебе стало б на одного друга менше, – закінчивши свою промову, Ноел сумно посміхнувся.

Таня, закусивши нижню губу, нервово проковтнула.

- Значить, вам демонам, відривати людям голови, вважається правильним?

Лівій знову засміявся, а Ноел слабко посміхнувся.

- Так крихітко. Так і є, - трохи нахилившись до Тані, лукаво прошепотів Ноел.

Таня добре проводила час у цій компанії. Аркана була правою – Тані сподобалося. Тані навіть вдалося налагодити контакт із Амірою, вони майже потоваришували.

Танці…

Багато коктейлів…

Гучний сміх…

Перед її очима стоїть напівпрозорий серпанок, Таня танцює, як востаннє. Розмиті обличчя демонів миготять у її очах. Вона, запустивши пальці у волосся, зчепила їх у замок на потилиці рухаючись в такт музиці, гуркіт якої відчував кожен її орган.

Суцільна каламуть перед очима…

Таня озирнулася…

Хтось прилаштувався ззаду і почав рухатись в такт їй під музику. Таня сфокусувала зір і побачила поряд із собою Алана, той демон, який не промовив за весь день жодного слова. Такий мовчазний.

Алан притискався до Тані всім своїм тілом, уткнувшись носом в її розпущене волосся. Таня відчувала на шкірі його опалювальне дихання. Вона відкинула голову йому на плече і заплющила очі.

- Що за чарівний напій ми пили? – запитала в п’янкому маренні вона.

- Абсент, - шепнув тихий голос Алана у вухо.

Галюциноген... Все зрозуміло.

Оглянувши задурманеним поглядом їхній стіл, де сиділи решта хлопців, Таня перевела погляд на натовп на танц-полі. Аркани та Віріо ніде не було.

- Куди поділася Аркана? Вона ж була тут всього п'ять хвилин тому, - язик, що заплітається, не давав до ладу вимовляти слова.

- П'ять хвилин? – якось дивно пролунав голос Алана. Він здивований і водночас абсолютно спокійний. – Наші друзі пішли чотири дні тому, - заявив він.

Таня приголомшено завмерла і відійшовши від Алана, розвернулася обличчям до нього.

- Це жарт такий?

- Ні. Ти в цьому барі вже чотири дні, - незворушно знизує плечима.

- Як таке можливо? Я вийшла на танц-пол потанцювати лише п'ять хвилин тому!

- Абсент, може зіграти з тобою злий жарт. Тебе накрило і не відпускало довго, але я бачу, що ти вже потроху приходиш до тями.

- Як мені погано... - Таня затиснула рота долонею.

- Вбиральня там, - вказав пальцем Алан, за спину Тані.

Вона кулею помчала до заповітних дверей. Влетівши, мало не знісши її з петель, підлетіла до найближчого унітазу. Дівчину сильно знудило.

Сидячи на холодній кахельній підлозі, Таня не могла повірити, що це правда. Чотири дня? Не може бути цього! Потрібно терміново знайти Аркану, як вона могла кинути Таню тут зовсім одну, а якби з нею щось трапилося?

Хапаючись за дверну ручку кабінки, абияк піднялася з підлоги, підійшла на ногах, що підкошуються, до дзеркала і жахнулася. У відображенні була дівчина з борошнистим блідим обличчям і розмазаною тушшю по всіх щоках, помада теж розмазалася. І ось така вона тут знаходиться? Твою ж, що з нею відбувалося? Усі ці чотири дні просто стерлися з пам'яті. Останнє, що вона пам'ятає, то це, як йшла танцювати.

Вона вмилася холодною водою, яка моментально привела її до тями.

Тремтячими руками Таня набрала номер Аркани. Довго слухала довгі гудки, зрештою відключилася.

На виході з вбиральні її спіймав Алан.

- Все нормально?

Таня кивнула.

- Я мушу їхати додому.

- Тебе підвезти? – раптом запропонував він.

- Ні, мій хлопець приїде за мною, - Таня потерла пальцями скроні, що ниють.

- Сет?

Вона знову кивнула, не дивлячись на Алана.

- Отже чутки правдиві. Ти і є та сама, яка закрутила демонові голову? – посміхнувся він.

- Так, тільки дияволові не кажи, - Таня приставила вказівний палець до своїх губ, ще надто п'яна, вона трохи похитувалася.

Гаразд, - пошепки промовив він, посміхаючись.

- От і славно, - теж усміхнулася Таня.

- Впевнена, що не хочеш, щоб я відвіз тебе додому? – зробив він чергову спробу.